Євген Камінський - Безликий: Остання справа

— Так, так, давай… — кричала вона, щоб заглушити стук руками жертви по стінкам кабінки. Коли нарешті не було ніяких рухів, настала тиша. Перевіривши пульс на руці, якого вже не було, перевдягнений вбивця дістав пластиковий пакетик, в якому знаходився маленький папірець. Записка була заштовхана в одну із чашечок ліфчика, який залишився на жертві. Підтягнувши штани, Світлана вийшла з кабінки. В туалеті якраз нікого не було. І плавною ходу пішла з клубу.

Вже пройшло два тижні після вбивства Млявого і двох його приятелів. За цей час справа не зрушила з місця. Беспалий мовчки сидів у своєму кабінеті і розглядував все, що мав у справі. Один свідок, жодного відбитку. Навіть той дідуган, в якого вкрали Волгу, нічого не бачив. Безкінечні пошуки доказів на місці скоєння вбивств також безрезультатні. Безсонні ночі проходили в роздумах і пошуку хоча б якоїсь зачіпки. За один ранок він допивав третю філіжанку кави. І ще цей польський геній дедукції постійно під ногами вештається. Дружина хоче його на вечерю запросити. І на роботі з ним капітан постійно вештається, так ще ййого додому вести. Без Януша звісно важкувато було б Беспалому, але поки від нього користі мало.

— До речі, а де він? — мовив капітан про себе, взявши телефон. З першим гудком поляк відразу бере слухавку і відповідає:

— Я скоро буду, в мене є новини! — прокричав він і відключився. Через декілька хвилин він заходить в кабінет. Януш виглядав набагато гірше ніж його колега. Поміж густих вусів, почала виднітися сива борода, червоні від недосипу очі, навіть трохи схуд за цей час.

— Безликий скоїв нове вбивство. Вчора. В клубі…

— Стій. Почекай. Давай з початку.

— Вчора було скоїне вбивство юнака Антона Станицького.

— Станицький? Син головного податківця Херсона. І як це сталось?

— Так. Його задушили бюстгальтером.

— Хм, оригінально. А Безликий тут до чого? Він бюстгальтери не носить.

— Помиляєшся. Мене викликав підполковник і показав дещо.

Він дістав зі свого чемодану диск. Включивши відео фрагмент, на якому хлопець виводить якусь жінку з території танцполу. Поляк зупинив відео на моменті де було видно її обличчя.

– І що? Його задушила повія. Ми тут до чого? У нас і так семеро трупів.

Замість відповіді, Януш почав ритися в своїх фотографіях. І дістав одну фотокартку, на якій була та ж жінка, і в тому ж одязі.

— Це він в Амстердамі, три роки тому. Тоді він таким же чином вбив одного мільйонера. Згідно з деякими джерелами, за справу йому заплатили півмільйона «зелених». На місці вбивства залишив знову записку зі своїм ім’ям.

— Він ще й трансвестит?! О боже! — закричав капітан. Уважно придивившись на зупинений фрагмент запису він продовжив. — Зачекай, а як же руки? З відеозапису видно що в нього манікюр. І руки зовсім не чоловічі. Маячня якась.

— Мені самому це важко пояснити. Скоріше всього якісь рукавички чи загримував свої руки під жіночі.

До кінця дня думки не сходили щодо останнього вбивства. Але ось в голові капітана пролетіла думка.

— А ви не намагалися вийти на нього як замовник?

— Намагалися, і не раз. Але Варшава — велике місто. Він працює не через інформаторів, а через електрону пошту. Тільки проблема в тому, що цей імейл відомий вузькому колу людей, які задіяні в криміналі. І займають найвищі ланки. А у нас інформаторів з такого оточення зовсім не було.

— Зв’язки у мене є. Пішли до Бориса. Можливо він щось дізнався.

Коли вони приїхали в знайомий генделик, то Борис підготував для них гарну звістку. Безликий дійсно зв’язується із замовниками через електронну пошту. Розіславши посилання найбільш впливовим особам у місті. Присилати потрібно ціль і суму замовлення. Тоді Безликий сам вибирає, за яку справу братися. Борис дізнався його електронну адресу. У детективів загорілися очі від почутого. Не тільки можуть спіймати кілера, так ще й вийти на замовників. Капітан відразу направив імейл до технічної експертизи. Після аналізу прийшов результат — на імейл заходять з Канади.

— Шифрується, зараза. — підсумував Януш.

Детективи відправили на пошту Безликого потенційну жертву і кругленьку суму. Залишилося надіятись тільки на те, що план спрацює.

Увечері капітан зі своєю дружиною і сином чекав вечері на поляка.

— Кохана, це взагалі обов’язково було? — з сумом запитав капітан, коли його дружина поправляла йому краватку.

— Звісно, мені цікаво познайомитись з твоїм закордонним компаньйоном. Ти і так нічого не розповідаєш мені про роботу. Може він щось цікаве розкаже.

Пролунав дзвінок. На порозі стояв Януш з букетом квітів і коробкою цукерок. Після привітань, усі сіли за стіл. Поляк почав невпинно розповідати різні історії зі свого життя, і, звісно, показуючи фотографії своєї сім’ї. Віктор їв вечерю і не слухав що там розказував його колега. Раптово залунав телефон. Прийшло повідомлення. Як тільки прочитав повідомлення, капітан відразу дав подивитися Янушу. В повідомлені йшлося:

«Добрий день. До мене дійшло ваше замовлення. Я згоден виконати замовлення. Зустрінемося завтра о 14 годин на зупинці Площа Свободи.»

Від прочитаного обоє аж підскочили. Вони забули про вечерю, про все на світі. Капітан відправив: «Як