Андрій Хімко - Між орлами і півмісяцем

надвірними жовнірами в баталію не стане. Отож і це врахували самочинці-полковники, а Кривоніс при тому навіть осмутився, що не зустріне в боях Яреми...

Бій почався на світанку одночасно, трьома зубами направившись на польські ще сонні редути. Сірко, відірвавшись ще за дня від гетьманового резерву та орди, повів у наступ свій триполк із ліска, в який за ніч спішно передислокувався, бо той був ще й на горбі. З того ж горба його козаки пустили в долину на польські редути довгий ряд спарених оськами та обмотаних на матицях-втулках просмоленим прядивом і підпалених коліс, які, несучись покотом униз, лишали по собі стіну із чорного диму, докочуючись в розгоні аж у ляські, уже розладнані гарматними вибухами та набоями редути.

По якомусь перетасуванні козаки услід отим вогненним колесам, між їхніми чимало віддаленими дворядами пустили також підпалені, впряжені волами вози із сіном, під яким, був порох, і бідні нажахані тварини з несамовитим ревом, все швидше і шаленіше, все освічуючи довкола, ломилися в польські авангардні редути, смертельно наполохавши і драбантів, і жовнірів, і коней.

Тривало все недовго, і в оте пекло, з того ж таки бірка, пустивши своїх пішців по обох боках, Сірко й повів буйною тучею кінноту із шаблями, арканами та списами. Гуркіт, грякіт, дике іржання коней, що бурею неслись на ляхів, покрилися перед ворожими редутами Сірковим кличем:

— Вперед, славні козаки! Смерть ляхам! На пере-могу-у-у! Я з ва-ми-и, поб-ра-ти-ми-и-и! Смерть кривдникам нашим!..

Напуджені гарматними ядрами, отими вогнями, вибухами, димами, пожежами та осатанілими і збожеволілими волами ляхи похитнулися, коли ж зачули наростаючий неймовірної сили стукіт кінських копит — і зовсім показали спини. Однак втікали лише до першого кінного заслону. Надалі, як і в Кривоноса з Чорнятою та в Богуна з Нечаєм, бойовище набрало запеклої різанини. Значна частина Сіркових повстанців-пішців заходилася переозброювати і овершувати себе драбантськими та жовнірськими кіньми й начинням, аж поки Сірко не спинив того і не повів усіх у наступ.

Точилася та різанина протягом усього дня, без будь-якого перепочинку, перемістившись нарешті під вечір під саме Замостя. Ворог залишив на полі брані куші людських і кінських трупів, ридванів, берлинів, карет, возів, повних вин, медів і браги, срібла й злотих для оплати драбантам і жовнірам, ядер, різної зброї і збруї, набоїв, черед гов'яди, косяків осідланих і обезвершених коней. Три козацькі потуги зійшлися нарешті, оточивши півколом Замостя.

У наступні дні місто й зовсім було окільцьоване Сірковим, Богуновим, Нечаєвим та Чорнятиним полками, Кривоніс же подався на плечах утікачів на Люблін. Чотири доби тривала та битва за Замостя, і лиш на п'ятий козаки зломили опір оборонців, знову захопивши тисячі полонених, табуни коней, майнові, скарбові та харчові припаси-трофеї.

На короткій раді-потрактунку полковники домовились так: передати орді полонених, відпровадити Хмельницькому із полками Чорняти і Нечая трофеї і правитись услід за Кривоносом. Та раптом отримали гетьманів суворий наказ: отаборитися для спочину потуг у Замості й чекати його наступного повеління. Звичайно, і Богун, і Сірко, і козаки відчували смертельну втому. Але ж не до перепочинку було. Ворог повержений, йому не випадало давати час на те, щоб опам'ятатися. Настрій у полковників і зовсім підупав, коли довідалися: гонець і Кривоносові повіз веління негайно повернути свій полк до Замостя. Не лише в Богуна та в Сірка помінявся він аж-аж-аж, і у їхнього козацтва, та найпаче у місцевих повстанців. Ті, незважаючи на смертельну втому, аж ворохобно вимагали в обох полковників вести їх на Люблін, Краків і Варшаву хоч і вночі, бо в багатьох із них домівки та родини були не лише під Любліном, а й далеко за ним. Чутка про гетьманів наказ Кривоносу повернутися з-під Любліна обурила всіх звитяжців аж до заворухи.

— Ганьба! Зрада! Глум!

— Гетьман злигався зі шляхтою!

— До дзябла шляхтича Хмеля!

— Кривоноса — гетьманом!

— Нечая!

— Богуна! Богуна-а-а!

— Ведіть нас!

— На Люблін!

— На Краків!

— На Варшаву! — вимогливо кричали юрби, купчачись серед ночі на майданах і вуличних клинцях міста, що палахкотіло пожежищем, підпалене ще втікачами-жовнірами за поміч населення козакам...

Стривожені і гетьмановим повелінням, і настроєм козаків, Богун і Сірко спішно, серед ночі, подалися із джурами в Богданову регіментну ставку. По путі вони довідалися, що з паном Хмелем тепер трактують гінці польського сейму, який конвокаційно зібрався на раду і обіцяє задовольнити гетьманову вимогу про призначення Яна-Казимира, а не Карла-Фердінанда крулем. Там же полковникам довірчо було сповіщено, що в помежжях Слобожанщини скупчилися чисельною силою царські війська під проводом воєвод Плещеєва, Волховського та князя Хотмижського, дарма що гетьман просив царя, хоч би для вигляду, стати стрільцями проти Радзивілла під Смоленщиною...

У ставці Хмельницький прибулих у північ полковників не прийняв, порадивши через свого джуру перепочити в чеканні аудієнції до ранку — приймав-бо слів царя Олексія, королеви шведської Христини і султана Магомета, які дійсно перебували в регіменті і по черзі трактували при гетьманові з генеральним писарем Виговським. Прибульці дізналися ще й про те, що орда під смолоскипами, не чекаючи дня із-за наближення байраму, вирушила з понад десятьма тисячами переданих їм і ними полонених жовнірів та драбантів у Крим, із-за чогось геть пересварившись із султановими посланцями-перетрактовцями...

Наколотившись за дні, в обурі, злобі, наріканнях та смертельній зморі, Богун і Сірко, як снопи, поснули у гостинній хаті, коли вже геть починало дніти, і проснулися пізно, розбуджені Кривоносом, що прибув під обід із Любліна.

— Пан гетьман після потрактовок та амброзій також спить як убитий, то ab irato — під гарячу руку не потраплятимемо,— сказав Кривоніс полковникам, коли ті проснулися.— Зустрівся тут з