Мирослава Горностаєва - Син сонця

— Крокодили… — видушив Дурьйодгана крізь стиснені зуби.

— Тихо, не бійтесь! Я плаваю краще за крокодила. Не борсайтесь, бо ще накличете їх! Просто тримайтесь на воді — і все.

Княжич опанував себе і затих. Радгея швидко виволік його на мілке, де вже пританцьовував переляканий Санджая.

— Радгеє! — заволав син Ґавальґани, — Бгімасена лютий, наче тигр, і погрожує тебе убити!

— Шакал він, а не тигр, — буркнув хлопець, — як ви, княжичу?

Дурьйодгана, вродливий зеленоокий підліток, трохи схожий на дівча, перечекав напад блювоти і сказав злісно:

— Це ще не все! Я таки прикінчу його! Навіть якщо доведеться йти за це у вигнання! Незабаром матуся Кунті голоситиме над синочком! Іншим разом я вже діятиму напевне!

Потім подивився на Радгею, і зненависть змінилась виразом приязні.

— Хто ти такий? — спитав владно.

— Син сути, — відповів хлопець обережно, — здається, я одбив вашому ворогу бебехи… Я-то його не боюсь, але у батька можуть бути неприємності.

— Хто твій батько? Не бійся, я — старший син і спадкоємець князя Дгрітараштри. Хоч ти, здається, про це й знаєш… То чий ти син?

— Адгіратти… — врешті мовив Радгея.

— Колісничного мого батька? Він отримає подвійну платню, бо ти врятував мені життя. А що ти зробив Бгімасені?

— Вдарив головою у живіт…

— Так, що він виблював увесь свій сніданок! — захихотів Санджая. Дурьйодгана підвівся на ноги, і лице його знову спотворила злобна гримаса.

— Я нагородив би тебе за це, — мовив, — але матуся Кунті знову підніме плач, і всі почнуть жаліти бідолашну вдовицю… Як ти звешся?

— Радгея.

— А справжнє ім'я?

— Васушена.

— Ти хочеш стати моїм сутою?

— Це велика честь, княжичу, — відповів Радгея поволі, - але я хочу бути воїном. Таким, як ваш предок Бгарата…

Дурьйодгана звів брови, і раптом його лице освітив усміх, повний недоброго лукавства:

— Хочеш стати кшатрієм? Тримайся мене, сину Адгіратги, і ти ним станеш!

Радгея дивився Дурьйодгані просто в очі, і погляд той був сповнений такою шаленою жагою і надією, що княжич притлумив усміх і зобразив на лиці щиру приязнь. Він був однолітком сина Адгіратги, але в тілі підлітка чаїлася порочна душа, зіпсована змалечку непомірною любов'ю сліпого князя Дгрітараштри та довго бездітної княгині Ґандгарі до омріяного первістка. Схильність до інтриг була чи не найпершою у списку вад спадкоємця князівства Куру. Не по літам розвинений хлопчина уже зрозумів, як можна використати отой вогонь в очах сина сути.

— Ти знаєш, хто такий Дроначар'я? — спитав Дурьйодгана у Радгеї.

— Хто ж не знає брагмана-воїна, навчителя княжих синів! — відповів ледь здивовано Радгея.

— Приходь завтра на подвір'я храму Індри. Там Дроначар'я вчить мене і моїх братів битись. Я сам проситиму його, аби він прийняв тебе учнем.

Радгея хотів був вимовити слова подяки, але горло йому перехопила судома, і він мовчки вклонився, стуливши перед грудьми долоні. Княжич підморгнув:

— Там будуть і Пандави. Усі п'ятеро. Не боїшся?

— Якщо вони усі такі герої, як Бгімасена, — спромігся хлопець на слово, — то можна не боятись. Щось ваш родич задовго збирається до нової бійки…

Дурьйодгана пирхнув і плеснув Радгею по плечі. Потім чуйно прислухався до криків, що пролунали зверху.

— Мене шукають, — сказав, — треба бігти! Дякую ще раз, друже!

Останнє слово він вимовив з притиском і подерся схилом угору. Син Адгіратги задумливо дивився йому вслід і отямився лише тоді, коли Санджая смикнув його за руку.

— Не вір йому, Радгеє! — мовив застережливо син Ґавальгани, — яка там може бути між вами дружба? Він буде князем, а ти сутою, ось і все… А зараз він просто втягне тебе в якусь неприємність. Мій батько каже, що неприємности самі знаходять того, хто водиться зі старшим сином князя Дгрітараштри.-

— Принаймні, - вимовив Радгея, — я буду вчитись бойовим мистецтвам у справжнього майстра! І мені не судилося бути сутою, Санджає! Ця зустріч — ще один доказ тому. Я став на шлях, що веде до мети, і ніщо не змусить мене зійти з цього шляху! Я буду кшатрієм, Санджає, навіть якщо Боги захочуть покарати мене за неповагу до існуючого ладу!

Санджая покрутив головою і нічого не відповів. Іноді він переставав розуміти друга. Сина Ґавальгани існуючий лад цілком задовольняв. А Радгея був завжди трошки звихнутим, бо мав справді князівський гонор, та якусь божевільну відвагу, що її якраз і не вистачало Санджаї. Це ж треба, він буде кшатрієм! Та хто ж дозволить таке сину сути?

Останні слова Санджая мимоволі вимовив уголос і здригнувся, почувши веселий

голос друга:

— Чи потрібен яструбу дозвіл літати, а, Санджає?

— То ти все-таки йдеш, синку, — тоном змовниці спитала Радга, — тоді вбери оцю сорочку з блакитного шовку. Вона зовсім нова і дуже тобі личить. Я і штани тобі дам, бо до храму не пасує йти у дхоті[17]. І сандалії взуй, досить гасати босоніж.

— А як доведеться битись? — з усміхом озвався хлопець, — від сорочки залишиться шмаття…

— Головне, аби ти не мав вигляду обідранця і сподобався брагману-навчителю. Дай-но я тебе гарненько причешу.

Радгея схилив голову, і материн гребінець звично ковзнув по непокірним кучерям.

— Тільки не говори таткові! — сказав хлопчина прохально.

— Добре… Добре… Не крутись, моє сонечко! Ми скажемо йому, коли уже все владнається. Чоловіченько, звісно, сказиться, але мені не вперше терпіти його буркотіння. Аби ти був щасливим, синку… А до решти мені байдуже! Радгея добре знав дорогу до храму Індри бо частенько блукав довкола, обдумуючи ріжні пляни. Навчатися у Дроначар'ї