Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

вони мають переважно ґрупу «В» (українці — переважно ґрупу «А», а зовсім не мають групи «В», хоч мають дещо ґрупу «АВ») (Р. Марсел).

Модерна медицина знає, що застрики пацієнтові неспорідненої йому крови можуть його вбити. Генетика експериментальним шляхом (на рослинах і тваринах) знайшла, що схрещування кровно споріднених батьків дає нащадків з прикметами обох батьків (матері і батька), а до того ж ті прикмети мають характер сталий, с. т. передаються нащадкам в дальших поколіннях. Навпаки, схрещування кровно неспоріднених дає покручів, с. т. мішанину прикмет, що дегенерують, слабші (біологічно) прикмети зовсім зникають в нащадках.

Московські науковці В. Самойлов, І. Смірнов, Е. Манойлов та інші знайшли, що у подружжя москвин — фінка (чи татарка) діти дістають кровні групи батька, що стало передаються в дальших поколіннях. Але в подружжі москвин — українка (чи чешка) діти дістають кровні ґрупи матері, але в рецесивній формі, с. т. що в дальших поколіннях дають типових покручів, с. т. різноманітні, не сталі прикмети («Архів кріміналоґії»).

Отже, бачимо, що безстороння наука: антропологія, лінгвістика, біологія цілком ясно і понад всякий сумнів довела, що москвини належать до азійської раси, а українці — до індоєвропейської. Іншими словами, москвини не мають нічогісінько спільного з українцями (і взагалі, слов’янами) фізично, а як побачимо з дальших розділів, не мають нічого спільного також і духово. Ці два народи є цілком різні, расово, кровно і духово. МОСКВИНИ — АЗІЯТИ, УКРАЇНЦІ — ЕВРОПЕЙЩ. Вони не лише різні, але й діяметрально протилежні у ВСІХ аспектах (про це далі). Цю різницю бачили українські науковці ще в XI ст. Наш літописець пише: «Радимичі і в’ятичі (предки москвинів. — П. Ш.) жили в лісах, як дикі звірі, їли всяку нечисть, вели сороміцькі розмови у присутності своїх батьків, сестер, а шлюбу не брали. Поляни, деревляни (предки українців. — П. Ш.) мають звичаї лагідні, і вони чемні супроти своїх батьків, сестер і беруть шлюб». Вихована в московських школах наша інтелігенція XX ст. тої різниці не бачила (нарід бачив добре) і тому запровадила Україну до теперішньої жахливої катастрофи. Між іншим, дехто помилково бачить аналогію між москвинами і болгарами. А цієї аналогії нема. Правда, болгари є монголи так, як і москвини, але болгари — це мішанина монголів з тубильними русами (праукраїнцями); мішанина кровна і культурна. Москвини ж — це мішанина монголів (угрофінів) з монголами (татарами); мішанина також кровна і культурна. Єдино, що мають москвини від слов’ян — це зіпсута ними (москвинами) слов’янська мова. Єдина аналогія — це що обидва народи приблукали до Европи з Азії.

Поперед ми згадали дещо про вплив географічно–економічних чинників — оточення на формування Духа нації. Подивимось, як вони формували дух Московської нації.

У всіх народів початок рільництва означає початок осілого життя і початок творення цивілізації та культури. Обробляючи, поліпшуючи означений кусник землі, поливаючи його власним потом з року в рік, одержуючи за це добрий урожай, рільник навчився цінити той означений кусник землі, любити його, вважати за СВІЙ і, очевидячки, боронив його від загарбання іншими людьми. Так народжувалася і скріплювалася свідомість ВЛАСНОСТИ. Той кусник землі переходив від прадіда дідові, батькові, синові, онукові, правнукові через довгі покоління. Це створювало ТРАДИЦІЮ; народжувалася свідомість історичної тяглости на ВЛАСНІЙ землі; народжувалася свідомість РОДУ, а з нього — свого племени, а дальше свідомість приналежності до одного народу, с. т. народжувалася і скріплювалася свідомість національна. Народи рільничі є консервативні, патріотичні, свідомі права власности і правопорядку.

Щось цілком протилежне бачимо у москвинів. Історична доля оселила їх в багнистих північних лісах. Рільництво там було можливе лише на горбках сухішої землі, що були розкидані окремими острівцями серед безмежного, багнистого пралісу. На тих сухіших горбках москвини вирубали ліс, палили його і засівали в попіл зерно. По 3–5 роках така «паль» вже не родила, і треба було її кидати, а шукати нового, свіжішого горбка. Ця конечність створила дивовижну, незнану в інших народів форму мандрівного рільництва. Вирубувати московський праліс — праця тяжка, а головне, не вдячна, бо врожаї короткотривалі і малі. Це породило у москвина зневіру, знеохоту до рільництва; що гірше! — викликало ЗЛОБУ на невдячну ЗЕМЛЮ. Міняючи місця осідку що 3–5 років, очевидячки, не було потреби і бажання ставити довготривалі будови, огорожувати обійстя, прикрашувати хату, взагалі, поліпшувати умови життя якогось одного, означеного місця. Московський історик В. Ключєвскій пише, що навіть у XX ст. московська «дєрєвня» (село) виглядала на якийсь тимчасовий табір з вражаючим браком найпримітивніших життєвих вигод. Чорні, дерев’яні хати, неогорожені обійстя, ніякої деревини, ані натяку на чистоту, не згадуючи вже за квіти чи садок, як в українців, сморід від гнилого сміття навколо хати, бородаті, нечесані люди, непривітливість, підозрілі злобні погляди — це все викликає у чужинця гнітюче вражіння. Всі чужинці, що були в Московщині, однозгідно свідчать про неймовірно жахливий фізичний і моральний бруд, байдужість москвинів до будь–якої краси чи культури, і то не лише у «мужиків», але й у московської аристократії. Навіть сама назва «дєрєвня» зраджує несталість оселі та її нерільничий характер (українська назва оселі «село» походить від «оселитися», с. т. осісти на стало). Власне, навіть і назва «дєрєвня» є пізнішого походження; первісно було «заімка» (від «занять», с. т. забрати).

«Антирільничий характер, дух москвина відбився, як у дзеркалі, і в їхній мові. Слова «зємлєдєлєц», «хлєбопашец» складані, що вказує на їх не народне, а книжне походження; вони створені значно пізніше (мабуть, за часів А. Пушкіна, с. т. аж у XIX ст.) інтелігенцією. Сам же нарід не створив назви на означення «людини землі», відповідно до французького paysan, італійського contadino, німецького bauer, українського «рільник». Московський же «пейзан» називає себе «крєстьяніном» — іменем, в якому нема ані натяку на землю чи рільництво; ніби якийсь громадянин світу. Слово «мужік» також не вказує ані на землю, ані на рільництво. Так відповідає на питання про характер народу його власна мова» (за А. Салтиков. «Двє Расії»).

Зненавидівши невдячне рільництво, москвин, щоб прожити, звернувся до ловецтва та рибальства. Місцеві обставини тому дуже сприяли, бо в московському пралісі було багато звірини, та ще й такої коштовної, як футряні звірі. Футра завжди і всюди оцінювалися нарівні з золотом. їх завжди можна було виміняти на рільничі продукти. Одним пострілом мисливець заробляв більше, як цілорічною тяжкою працею на московській багнистій землі. Крім того, московський праліс був весь вкритий густою мережею болотяних річок та озер, отже, був ідеальний край для рибальства. Рибалити — далеко легший спосіб наїстися, ніж