Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

«людожери»). Він пише, що той нарід є якийсь особливий, цілком відмінний від скитів, говорить не скитською мовою, не має ніяких законів, має найдикіші звичаї, вони є мисливці–кочовики і людожери. Не тяжко вгадати в тому народі прапредків нинішніх москвинів. Факт людожерства прамосквинів підтверджує і сучасна археологія. На терені Московщини археологи знайшли чимало городищ з т. зв. «смітниками», в яких є повно людських кісток, порозбиваних, щоб здобути з них шпік. Ті городища належать до неолітичної доби (2000 років до Р. X.), а Геродот жив в 5 ст. до Р. X. Отже, виходить, що прамосквини були людожерами кілька тисяч років, аж до Геродота, а можливо, і далі аж в християнську добу, про що свідчить їхній фольклор. Напр., відомий московський антрополог В. Даль записав розповсюджену в Московщині московську народну пісню, в якій жінка обіцяє забити свого чоловіка, з його кісток зварити холодець, з його печінки — пиріг, з його мозку — юшку. Такі–то пісні співав «народ–боґоносєц» аж у XX ст., а це вказує, що людожерство було в них і за християнської доби; на це натякає і римський історик Тацит, що жив в І ст. по Р. X. Крім того, археологи не знайшли ані одного поховання мерців на просторі Московщини з часів Неоліту; очевидячки прамосквини своїх мерців не ховали, а просто викидали на жир звірям (якщо самі не їли). Вказівкою на цю можливість є офіційно зареєстрований московською владою фактів такого «поховання» в XIX ст. в Московщині. Варто тут пригадати, що праукраїнці ховали своїх мерців ще 4000 років перед Р. X. (В. Савицький).

Досліджуючи праісторію якогось народу, науковці послуговуються знахідками археологів, архаїчними залишками в фольклорі, побуті, мові, в тому числі і в топоніміці (наука про географічні назви). Для науковця–дослідника географічні назви є безсумнівною вказівкою на те, який нарід заселював у праісторії дану територію. Коли поглянемо на мапу Московщини, то побачимо, що більшість географічних назв (особливо річок, озер, гір) є фінські; навіть назва столиці є фінська («москва» у фінській мові означає «каламутна вода» — як бачимо, символічна назва). Сучасна лінія фінської топоніміки йде від південного кута Естонії, вздовж кордонів Латвії, на Вітєбск, Арьол, Саратоф, Пензу, Арєнбурґ, Чєлябінск (О. Лагутенко). Отже, топоніміка встановлює безсумнівно факт, що Московщина заселена угрофінами. Цей факт визнають і самі московські науковці. Напр., Д. Анучкін каже: «В X ст. вся територія пізнішого Ростовсько–Суздальського князівства була заселена виключно фінськими племенами». Московський історик М. Покровский пише: «В жилах сучасних москвинів тече щонайменше 80% фіно–татарської крови» («Історія расійскаго ґасударства»). Те саме говорять історики В. Мавродін, П. Третьяков, А. Спіцин та інші. П. Третьяков пише: «Судячи з археологічних знахідок, племена горішнього Дніпра, Оки і Волги були автохтони (тубільці) і з племенами середнього Подніпров’я генетично не були зв’язані. Судячи за кранеолоґічним матеріялом XІ–XІV ст., в’ятичі (московське плем’я. — П. Ш.) ясно відрізнялися від західних і подніпровських слов’ян» (П. Третьяков. «Восточнославянскіє племена»). Найліпший знавець московської археології проф. А. Спіцин пише: «В центральній Московщині жила значна кількість смоленських кривичів. В XI–XII ст. населення там збільшувалося — крім природнього приросту — головно асиміляцією тубільців — фінів. Могил X ст. українських племен в Центральній Московщині НЕМА ЦІЛКОМ» (А. Спіцин. «Владімірскіє кургани»). Іншими словами, українці кровно не мають нічогісінько спільного з москвинами, що доказує лабораторна аналіза крови. Прапредкам москвинів — угрофінам дали свою кров кривичі (біларуси), але й вона розчинилася і зникла в фіно–уральському етнічному морі. В XІІІ–XV ст. до того моря влилася величезна ріка (понад 50%) татарської крови. Таким чином, можна науково вважати теперішніх москвинів монголами на всі 100%. (Хіба за винятком малої частинки інтелігенції, що має якусь домішку європейської крови).

Гостру відрубність, цілковиту протилежність між москвином і українцем яскраво маніфестує той дуже промовистий факт, що в сумежній — між Московщиною і Україною — смузі цілком НЕМА переходових, мішаних говірок, діялектів. Таке явище є виняткове в етнографії, бо звичайно всюди в сумежних — між двома народами — смугах є переходові говірки. Напр., ми, українці, маємо переходові (мішані) говірки на пограниччі польському, біларуському, словацькому, але на московському — як ножем відтята відрубність; ані натяку на будь–яке змішання. Навіть і пізніше, аж до наших часів, існувала ця відрубність. На московсько–українському пограниччі українські села і московські «дєрєвні» — це були два цілком протилежні світи, між якими не вгавала ані на один день взаємна ворожнеча і ненависть.

Літописець X ст. вичислює такі московські племена: Чудь, Лівь, Водь, Ям, Чухна, Весь, П’єр, Мєря, Мурома, Мордва, Мокша, Мєщєра, Чєрєміси, Югра, Пєчора, Корель, Зиряни, Самоядь (проречисте ім’я. — П. Ш.), Єрза та інші.

«Слов’янізація (лише мовна) прамосквинів почалася щойно в IX ст. У москвинів нема найменших слідів динарської раси (в українців багато динарських первнів), а маленькі сліди нордійської є лише в західній частині Московщини у нащадків новгородських словін, предки яких прийшли колись з України» (за В. Щербаківським. «Формація української нації»).

Як знаємо, колискою європейських народів було сточище (басейн) Середземного і Чорного морів та Індія. Колискою азійських народів — Південно–Східна Азія (теперішній Китай). Отже, і мови європейські мають спільне походження; вони розвинулися з прамови, що її науковці називають індоєвропейською. До родини індоєвропейських мов належить і українська.

В мові угрофінів нема ані слідів індоєвропейської мови; значить прапредки теперішніх москвинів — угрофіни примандрували на простори теперішньої Московщини з Азії. Татари також прийшли з Азії. А татарської крови у жилах сучасних москвинів є понад 50%. На азійське походження москвинів вказує також і археологія (див. праці В. Мавродіна). Вказує і антропологія та лінгвістика (ономастика), навіть генетика (євгеніка). Напр., фіни і москвини є брахіцефали (українці — доліхоцефали), зріст їх 165,7 см (українців 168,5 см), довжина рук 46,06 см (українців 45,63 см), довжина ніг 50,6 см (українців 53,6 см), обсяг грудей у відсотках до височини — 52,34 (українців 55,04), волосся — 52% рудих (українці — 85% темних), очі малі, скісні, ніс кирпатий, вилиці випинаються. Короткі ноги і довгі руки є антропологічною ознакою примітивности (первісна, передісторична людина і теперішні мавпи мають довгі руки і короткі ноги (М. Савицький).

Модерна генетика, досліджуючи різницю в крові різних рас людей, встановила, що азійські народи мають у своїй крові переважно кровну ґрупу «В», а індоєвропейські — ґрупу «А». З історії знаємо, що народи переселювалися і мішалися кровно. Антропологи знайшли підтвердження цього і в крові, знайшовши в крові європейців мішані кров’яні групи «АВ» (в різних пропорціях). Аналіз крови чистокровних москвинів показує, що