Автор невідомий - Народні казки - Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

— заіржавлений, а наче схожий на його меч. А його меч називався меч-кладенець.

— Неначе мій меч-кладенець!

Подивився ще:

— Мій! Тільки що заіржавів. Як же він сюди потрапив? (А то ж чаклун затяг його).

Схопив він свій меч, сів біля дверей, чекає.

Відімкнули двері, йдуть: дзінь, дзінь.

Один тільки увійшов, а Бова:

Трр-а-ах! — зарубав.

Іде другий.

Трр-а-ах! — зарубав.

Скільки було, всіх перерубав, сам вискочив — і хода! І прямо до моря тікає.

Тут, поки царю розповіли, що сталося, Бова знову усіх перебив і тікає. Поки цар зібрав військо і вислав за ним, він добіг до моря. А біля моря якраз стояв корабель. Він ускочив на той корабель, підняв меч і закричав:

— Скоріш відпливайте, а то всіх перерубаю!

Враз корабель підняв вітрила і подався.

Тут від царя військо почало бігти, а корабель уже пішов. Бови нема…

Пливе Бова, пливе, пливе й пливе. От припливає якраз до того Духопера, де чаклун живе.

Рибалки на човнах пливуть, рибу ловлять. Він питає:

— Що це за місто?

— Це місто князя Духопера, а в нього весілля завтра буде.

— А яке весілля?

— Він Зінзівея Андроновича дочку забрав. Розбив його військо і силою забрав. І от завтра має бути весілля.

— Добре, — каже, — попав. Ну, візьміть мене на човна й вивезіть на берег. А корабель може пливти куди завгодно.

Ті взяли його в човен, вивезли на берег.

А з берега, прямо від берега до міста, ліс був сильний, треба йти через ліс.

Іде Бова Королевич тим лісом у місто побачити, де там його наречена. Іде, іде, коли назустріч дід. Дивиться — той самий чаклун, котрий у нього забрав коня й меча. Він як схопить того діда:

— Ах ти, собачий син, ти, — каже, — в мене коня й меча забрав!

Як узяв, як кинув його вгору!

Той тільки мельк-мельк — долетів угору, потім летить назад та кричить:

— Ой, злови мене, не дай вбитися! Я тобі всю правду скажу.

Він його піймав раз, здушив його, дав йому одного щигля, аж очі на лоб вискочили. І знов як кине його другий раз угору. Він знову летить і кричить:

— Злови мене, не дай убитися, я тобі все розкажу.

Він знов зловив його, придушив добре і каже:

— Ну, говори, де мій кінь?

— Стій, — каже чаклун, — я тобі раніше скажу. Бачиш, якби я за тебе не думав, мав би ти свій меч? Чий він у тебе, чи не твій?

— Мій.

— Якби за тебе не думав, хіба б я заніс тобі меч туди? А таки виходить, я не хотів, щоб тебе повісили, поклав тобі меча, щоб ти порубав ті війська, котрі тебе вішати мали.

— Правда, є меч. Ну, тепер скажи, де мій кінь?

— Твій кінь тут, у князя Духопера на стайні стоїть.

— А моя, — каже, — молода де?

— Тут, — каже, — в нього. Він завтра збирається робити весілля. От у мене є три пляшечки, я тобі дам — ти підеш і все зробиш, тільки залиш мене живим. Ось ця пляшечка, — каже, — з водою. Як умиєшся з неї — зробишся такий дід, як я, всі, подумають, що це я прийшов, чаклун. А ось ця, друга, — як умиєшся, так зробишся таким, як ти є, Бова Королевичі А ця, третя, — сонні краплі. От підеш, твоя молода зараз у саду гуляє, а князь Духопер спить. Ти підеш до неї, даси їй оцю пляшечку з сонними краплями, признаєшся, що це ти, або скажеш, що бачив Бову, чи що. Скажеш, що як сяде вона з Духопером їсти, нехай піділлє йому цих сонних крапель, і він засне на сім діб. А ти хоч що хоч, те й роби.

От він умився з першої пляшечки і зробився дідом, таким самим, як той чаклун, і пішов. Іде, іде, дивиться — його наречена ходить, а він іде позаду та гукає:

— Підождіть, підождіть трішки, бо я заморився, я вам розкажу щось про Бову Королевича.

Як сказав «про Бову Королевича», вона відразу:

— Що? Де? Де ти чув? Де ти бачив Бову Королевича?

— Я з ним, — каже, — разом в тюрмі сидів.

— Де в тюрмі? Підійди ближче!

Він тоді підійшов, почав говорить:

— Тихо! Я сам Бова Королевич, тільки я вмився водою вашого чаклуна і зробився таким як він. На тобі ось другу пляшечку і біжи. Як сядеш з Духопером їсти, напої його цими сонними краплями, і він засне на сім діб, а ми тоді поїдемо прямо до твого тата.

Вона взяла пляшечку і пішла до Духопера. От прокинувся її «молодий», сіли їсти, почали пити. Тільки він відвернувся, вона підлила йому в склянку сонних крапель.

Він як випив, перекинувся — захропів.

Вона тоді вийшла, Бова Королевич зараз за коня (сам дідом все сидить), її попереду посадив, і помчали, їдуть, їдуть, аж раптом:

— А де ж Бова Королевич?

— Х-хе! Стій, тпру, — спинив коня.

Зараз зліз, витяг пляшечку, вмився і зробився Бовою Королевичем. Сіли і поїхали прямо до її батька, до князя Зіндзівея Андроновича.

Приїхали. Батько як побачив, з радості і плаче, і сміється…

Зараз весілля зробили, погуляли там добре.

Пожили скільки, а потім Бова Королевич говорить:

— Ну, тепер я піду розквитаюся зі своїм батьком другим, спитаю його, за що він мого батька вбив. Спитаю свою маму, де ж мій тато, а потім знов приїду сюди.

Сів Бова Королевич на коня і поїхав до своєї мами в гості. Тільки приїхав, зараз князя Додона (так, як тому й снилося) зарубав. Хотів і свою маму вбити, та вона впала на коліна, плакала й просилась.

Передала мати йому все царство. Заволодів Бова і тим, і тим царством, царствує собі, живе-поживає та добра наживає.

Царевичі Васильки

У одного царя був син. Цар був старий, тому вирішив він сина оженити і віддати йому царювання. Так і зробив. Синові присягли, і він став царювати.

Царський палац був коло моря, і молодий цар з жінкою полюбляли на човні по морю прогулюватися. Та одного разу пішла цариця до моря без чоловіка, але із служницями, і сіли вони на човен утрьох. Служниці взяли весла, управляють і їдуть. Раптом, коли трохи від’їхали від берега, човен перекинувся, і служниці потопились. А цариця перетворилася на качку і полетіла поверх води над морем.

То чарівниця човен перевернула, а сама перетворилася на царицю, прийшла до царя і каже:

— Нещастя яке трапилося! Перекинувся човен у морі, так я випливла, а