Льюїс Керрол - Аліса в Країні Чудес

трохи послухала, проте надворі було тихо. Нарешті почувся рип візка і гомін багатьох голосів. — А де друга драбина? [40] — Таж мені загадано принести лише одну, другу Крутихвіст тарабанить... — Крутихвосте, тягни-но, голубе, її сюди! — Ставте їх отут, на цьому розі! — Або ні, спершу сточіть їх мотузкою. — Та вони ж не сягають навіть до половини! — Ет, якось воно буде! Не вередуй! — Гей, Крутихвосте, лови мотузку! — А дах же витримає? — Вважай, там одна черепичина їздить!.. — Уже поїхала! Падає!.. — Голови, голови бережіть! Почувся гуркіт. — Чия це робота? — Чия ж іще? Мабуть, Крутихвостова. — А хто полізе в димар? — Тільки не я! Лізь сам! — Еге, нема дурних! — Полізе Крутихвіст! — Гей, Крутихвосте, пан велить тобі лізти в димар! — Овва! — сказала про себе Аліса. — Виходить, Крутихвіст ще й у димар має лізти? Мабуть, він у них за попихача! Я йому не заздрю... Димар, звичайно, вузькуватий, а все ж, гадаю, підхвицьнути його якось та вдасться! Вона просунула ногу чимдалі в димар і чекала, аж поки десь там, над самим її черевиком, щось зашкряботіло й завовтузилося (що то була за істота, годі було вгадати). "А ось і Крутихвіст!" — сказала вона сама до себе і дриґнула ногою. — Цікаво, що буде далі". [41] Перше, що вона почула, був цілий хор голосів: — Дивіться, дивіться! Крутихвіст летить! Потім Кроликів голос: — Гей, там, біля живоплоту, ловіть його! Після чого запала тиша й знову вибухнув схвильований лемент: — Підведіть йому голову! — А тепер — горілки! — Гляди, щоб, бува, не захлинувся! — Ну що, старий? Що там сталося? Кажи!.. Нарешті озвався кволий писклявий голосочок. ("Крутихвіст" — здогадалася Аліса.) — Я й сам до пуття не знаю... Годі, дякую, мені вже легше... Але в голові й досі гуде... Важко говорити... Знаю тільки, що мене хтось буцнув, і я шугонув угору, як повітряний змій. — Так воно й було, друзяко! — підтвердили інші. — Треба спалити будинок! — пролунав Кроликів голос. — Тільки спробуйте! — крикнула щосили Аліса. — Я напущу на вас Діну! Умить залягла гробова тиша. — Цікаво, що вони робитимуть далі? — подумала Аліса. — Якби мали глузд, то розібрали б дах. За хвилю-другу надворі знову зчинилася веремія, й Аліса почула Кроликову команду: — На початок вистачить однієї тачки. "Тачки з чим?' — подумала Аліса. Проте довго гадати їй не довелося, бо тієї ж миті у вікно пороснув цілий град камінців, і декотрі з них поцілили їй в обличчя. [43] "Пора покласти цьому край!" — вирішила Аліса й гукнула: — Раджу вам цього не робити! Знову залягла мертва тиша. Аліса не без подиву завважила, що камінці на підлозі один за одним обертаються на крихітні тістечка. Враз її осяяло. "Якщо я з'їм одне, — подумала вона, — то воно, без сумніву, вплине на мій зріст. Збільшити — не збільшить, це очевидно, але зменшити, мабуть, може..." З цими словами вона проковтнула одне з тістечок і з радістю помітила, що відразу почала маліти. Щойно Аліса поменшала так, що могла пройти у двері, вона кинулася надвір, де побачила ціле збіговисько дрібних тваринок та птахів. Посередині лежав горопаха Ящур Крутихвіст. Пара морських свинок підтримувала його попід пахви і напувала чимось із пляшечки. Забачивши Алісу, всі вони так і ринули до неї, але вона пустилася тікати і невдовзі щасливо дісталася до густого лісу. — Найперше, що мені треба зробити, — розмірковувала Аліса, блукаючи між деревами, — це стати такою, як завжди. — А друге — знайти дорогу до чарівного саду. Мабуть, кращого плану годі й придумати. План і справді виглядав блискуче — був складений просто і ясно. Єдина складність полягала в тому, що Аліса уявлення не мала, як підступитися до його виконання. Вона тривожно нишпорила очима між дерев, аж раптом над самою її [43] головою хтось голосно дзявкнув. Аліса сквапно підвела голову. Згори великими круглими очима на неї зирило велетенське щеня, несміливо простягаючи до неї лапу. — Ох, ти ж моя цюця! — улесливо озвалася Аліса і спробувала навіть посвистіти. Проте сама аж стерпла від думки, що це щеня може бути голодним, і тоді йому нічого не варто буде схрумати її разом з усіма її лестощами. Ледве тямлячи, що вона робить, Аліса підняла якусь ломачку і простягла щеняті. Щеня радісно дзявкнуло, високо підскочило на всіх чотирьох і кинулося на ломачку, вдаючи, ніби хоче її пошматувати. Аліса, насилу стримуючись, щоб не кинутися навтікача, гулькнула за високе будячиння. Та щойно вона з-за нього визирнула, як щеня вчинило новий наскок, і з поспіху беркицьнулося через голову. Алісі здавалося, ніби вона бавиться з конем-ваговозом — першої-ліпшої хвилини можна було втрапити під його копита! Вона знову шмигнула за будяк. Щеня тим часом розпочало цілу низку коротких нападів на ломачку: відбігало назад набагато далі, ніж посувалося вперед, і весь час гавкало. Нарешті, важко відсапуючи, воно сіло віддалік, висолопивши язика і приплющивши великі очі. Кращої нагоди для втечі годі було й уявити. Аліса миттю пустилася навтікача і гнала, аж доки почала задихатися з утоми. Щенячий гавкіт завмер у далині. — А все ж яке втішне щенятко! — мовила Аліса, [44] знеможено спершись на квітку жовтцю і обмахуючись одним з листочків. — Ех, яких тільки трюків не навчила б я його, якби... якби була... Ой, мало не забула — мені ж треба трохи підрости! Ану лиш поміркуймо, як його зробити?.. Гадаю, треба чогось випити або з'їсти. Але чого саме? І справді, ЧОГО? Аліса оглянула всі довколишні квітки й стеблинки, але не завважила нічого такого, що надавалося б до їжі чи до пиття. Поблизу ріс великий гриб, трохи більший за саму Алісу, і, коли вона обстежила його скрізь — і знизу, і згори, і справа, і зліва, їй спало на думку, що непогано було б також дослідити його і зверху. Зіп'явшись навшпиньки, Аліса зиркнула поверх гриба і зненацька зустрілася очима з велетенською блакитною Гусінню. Згорнувши руки на грудях, Гусінь сиділа на шапинці й статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола. [45] Розділ п'ятий Що порадила Гусінь Якусь часину Гусінь і Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусінь вийняла люльку з рота й озвалася млосним оспалим голосом: — Ти хто? Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови! — Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... — ледь зніяковіла Аліса. — Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася. — Що ти хочеш цим сказати? — суворо запитала Гусінь. — Ти при своєму глузді? — Боюсь, пані, що при чужому, — відказала Аліса. — Бачте, я-не зовсім я... —