Патрік Зюскінд - КОНТРАБАС

сидимо позаду. Так воно й залишиться надалі. Та я не скаржуся. Я реаліст і вмію упокорюватися. Я вмію упокорюватися. Я вмію упокорюватися. Цьому я добре навчився, бачить Бог!..

Він зітхає, п 'є, збирається з силами.

Та це мені й підходить! Як оркестрант, я людина консервативна, схвалюю такі цінності, як порядок, дисципліна, ієрархія та принцип диктату. Будь ласка, не зрозумійте мене невірно! Ми, німці, коли чуємо слово «диктат», «диктатор», завжди думаємо про Адольфа Гітлера. При всьому тому Гітлер був ваґнеріанцем, а я, як ви знаєте, досить холодно ставлюся до Ваґнера. Ваґнер як музикант, судячи з точки зору ремесла, далеко не першокласний. В його партитурах повно неможливих речей та помилок. До того ж він не вмів грати на жодному інструменті, хіба що погано на фортепіано. Професійний музикант почуває себе значно краще у Мендельсона, не кажучи вже про Шуберта. Мендельсон був, до речі, про що свідчить уже ім'я, євреєм. Так. Щодо Гітлера, то він, крім Ваґнера, зовсім не розумівся в музиці, та й сам ніколи не хотів стати музикантом, а архітектором, художником, конструктором і таке інше. Тут у нього все ж вистачило самокритики, не зважаючи на всю його… непогамовність. Музиканти не дуже–то сприймали націонал- соціалізм. Прошу, не зважаючи на Фуртвенґлера та Ріхарда Штрауса й інших, мені відомі проблематичні випадки, але цим людям більше наприписували, бо нацистами в позитивному розумінні вони не були, ніколи. Нацизм і музика — про це ви можете прочитати у Фуртвенґлера — вони просто не поєднуються. Ніколи.

Звичайно, тоді теж творили музику. Це ж ясно! Музика не може припинитися просто так! Наш Карл Бьом, наприклад, він же був тоді у розквіті своїх років. Або Караян. Його навіть французи із захватом приймали в окупованому Парижі. З іншого боку навіть полонені в таборах мали власні оркестри, наскільки мені відомо. Так само, як згодом наші військовополонені в їхніх таборах для військовополонених. Бо музика притаманна людині. Поза політикою, історією й часом. Це щось загальнолюдське, можна сказати, невід'ємна вроджена частинка людської душі і люського духу. І музика буде завжди, і скрізь на Сході і Заході, в Південній Африці так само, як у Скандинавії, в Бразилії так само, як в архіпелазі ГУЛАГ. А все тому, що музика є метафізична, тобто, поза чи по той бік чисто фізичного існування, по той бік часу, історії й політики, злиденності й багатства, життя і смерті. Музика — вічна. Гете каже: «Музика стоїть так високо, що розум не спроможний наблизитися до неї, і вона випромінює таку дію, яка заполонює усе і перед якою усе безсиле».

З цим я можу тільки погодитися.

Промовивши досить урочисто останні речення, він підводиться, схвильовано проходить кімнатою кілька разів туди–сюди, розмірковує, повертається.

Я пішов би навіть далі, ніж Ґете. Я сказав би, що я, що довше живу і що глибше поринаю у безпосередню суть музики, то більше відкриваю для себе, що музика є величезна таємниця, містерія, і що більше ти про неї знаєш, то стаєш дедалі менше спроможним взагалі сказати щось розумне. Ґете ж був, при всій повазі, якою він ще й зараз — і небезпідставно — користується, чесно кажучи, людиною немузикальною. Він був передусім ліриком, а разом з тим, якщо хочете, добре знався на ритміці та мелодиці мови. Але музикантом він не був. Інакше, як пояснити його гротескні помилкові міркування щодо музикантів? Зате містику він розумів чудово. Я не знаю, чи вам відомо, що Ґете був пантеїстом? Може, й відомо. А пантеїзм тісно пов'язаний з музикою, він є певною мірою витоком містичного світогляду, який також проявляється в атеїзмі, в індійській містиці й таке інше, проходить через усе середньовіччя та Ренесанс й таке інше і потім з'являється ще поміж іншим у масонському рухові 18 сторіччя. А Моцарт же був масоном, щоб ви знали. Моцарт ще у відносно молодому віці прилучився до масонського руху як музикант, і це, на мій розсуд, — та й він сам це, певно, теж розумів, — є доказом моєї тези про те, що для нього, Моцарта, музика була теж містерією і що його світогляд на той час просто не дозволяв дізнатися про щось більше. Не знаю, може, для вас усе це занадто складно, тому що вам не відомі гіпотези. Але я сам роками вивчав цю проблему, і я скажу вам одне: Моцарта — з огляду на це — дуже переоцінюють. Як музиканта Моцарта надто переоцінюють. Ні, справді, — я знаю, що зараз це звучить не дуже популярно, але я можу сказати як людина, яка роками займалася цим питанням і навчилася дечому завдяки своїй професії, — що Моцарт, у порівнянні з іншими його сучасниками, які зараз несправедливо забуті, нічим особливим не вирізнявся, і саме тому, що з дитинства був такий обдарований і вже у восьмирічному віці почав писати музику, він за дуже короткий проміжок часу зовсім вичерпав себе. А винен у всьому його батько; він призвів його до катастрофи. Я б свого сина, якби він у мене був, нехай би він був удесятеро обдарованіший, ніж Моцарт, бо в тому нічого немає, що дитина складає музику; кожна дитина складає музику, якщо ви її спонукаєте, як мавпу, це не мистецтво, а мука, знущання над дитиною, і зараз це справедливо заборонено, бо дитина теж має право на вільний розвиток. Та це одне. Інше те, що, коли творив Моцарт, ще практично нікого не було. Ні Бетховена, Шуберта, Шумана, Вебера, Шопена, Ватера, Штрауса, Брамса, Верді, Чайковського, Бартока, Стравінського… — всіх я навіть не можу перерахувати… дев'яносто п'ять процентів музики, яку зараз наш брат знає запросто, мусить знати, не кажучи вже про мене, як професіонала, її тоді ще зовсім не було! Вона виникла тільки після Моцарта! Про те Моцарт, взагалі, не мав ніякого уявлення! — Єдиний композитор, що в той час був іменитий, єдиний — це був Бах, а він був абсолютно забутий, бо він був протестант, і нам довелося його відкривати для себе. Тому для Моцарта становище тоді було незрівнянно простішим. Він був незаанґажований. Можна було дерзати, безтурботно грати й компонувати, практично все, що хочеш. Та й люди тоді були значно вдячніші. В той час я міг би бути всесвітньовідо- мим віртуозом. Але Моцарт ніколи так не вважав. На відміну від Ґете, який тоді все ж був чесніший. Ґете завжди казав: йому пощастило, що за його часів література