Salamander - Темні нащадки, Salamander

- Хочеш трохи розвіятися? Прогуляємося по магазинах?

Аурелія усміхнулася. Вона любила вибирати новий одяг, хоча іноді цей процес здавався їй занадто людським і буденним. Але прогулянка поруч із Лукасом завжди приносила радість.

- Добре, - відповіла вона. - Тільки ти не скаржся, якщо це затягнеться.

- Я готовий до будь-яких випробувань, - пожартував він, беручи її за руку.

Вони залишили кафе і вирушили до найближчого торгового центру. Вітрини магазинів виблискували вогнями, манячи яскравими вивісками знижок і нових колекцій. Аурелія розглядала сукні, туфлі та аксесуари, дозволяючи собі хоча б на мить забути про тягар минулого.

У першому магазині Лукас терпляче сидів на дивані біля примірочних, поки Аурелія приміряла декілька суконь. Вона вийшла в облягаючій чорній сукні з відкритими плечима і подивилася на себе в дзеркало.

- Як тобі? - запитала вона, повернувшись до Лукаса.

Він підвів очі й усміхнувся. - Ти виглядаєш приголомшливо, як завжди.

- Ти так кажеш на все, що я приміряю, - засміялася вона, хоча їй було приємно чути його компліменти.

- Тому що це правда, - відповів він, підморгнувши.

Вони продовжували ходити по магазинах, сміючись і обговорюючи стильний одяг. Аурелія навіть переконала Лукаса приміряти кілька сорочок, жартуючи, що йому потрібен новий вигляд для вечірки, про яку він згадував.

- Тобі пасує синя, - сказала вона, критично оцінюючи його в одній із сорочок.

- Тільки якщо ти вибереш собі щось на пару, - парирував він.

Аурелія усміхнулася і врешті погодилася. У наступному магазині вона вибрала собі ніжно-рожеву сукню, яка нагадувала їй щось із її рідного світу - легке, витончене, майже чарівне.

Аурелія взяла ніжно-рожеву сукню і затрималася, проводячи пальцями по її легкій тканині. Щось у ній нагадало їй інший день, багато років тому, коли вона була ще дитиною.

Їй було десять, і вона стояла посеред величезної зали палацу, де одна зі служниць намагалася підібрати для неї сукню до весняного балу. Аурелія тоді ще не розуміла, чому бали були такими важливими, але її брат Даріус, який тоді вже мав чотирнадцять, стояв поруч і з нетерпінням чекав, коли вона закінчить примірки.

- Ну ж бо, Ауреліє, вибери що-небудь швидше, - пожартував він, граючи із золотим підвіском у формі сонця, який носив на шиї. - Ти ж знаєш, що б ти не одягла, всі скажуть, що ти найкрасивіша.

- Ти просто хочеш, щоб я швидше звільнила тебе, щоб ти міг піти тренуватися з мечем, - відказала вона, уважно дивлячись на себе у дзеркалі.

- І це теж, - засміявся Даріус, підходячи ближче.

Він взяв із рук служниці одну з суконь і розгорнув її перед нею. Це була ніжно-рожева сукня, прикрашена вишивкою у вигляді тонких гілочок із квітами.

- А ось ця? - запропонував він. - Вона пасує твоїм очам, і виглядає, наче її створили спеціально для тебе.

Аурелія взяла сукню і приміряла її. Вона обернулася до брата, трохи хвилюючись, чого чекати від його оцінки.

- Ідеально, - сказав Даріус, із щирим захопленням у голосі. - Тепер навіть я не можу дочекатися цього балу.

Вона розсміялася, підбігла до нього і міцно обійняла.

- Ти найкращий, Даріусе, - сказала вона, дивлячись на нього з ніжністю.

- І не забувай цього, - відповів він, підморгнувши їй.

Цей момент залишився одним із найтепліших у її серці. Тоді вони ще були нерозлучними, двома дітьми, які могли довіряти одне одному все.

Аурелія повернулася до реальності, міцніше притискаючи рожеву сукню до себе. Вона тихо зітхнула, відчуваючи, як хвиля суму накочується на неї.

- Ауреліє? - голос Лукаса вивів її з роздумів.

Вона підняла голову і побачила, як він дивиться на неї з легкою усмішкою.

- Ти точно береш цю сукню? Вона тобі справді пасує.

- Так, беру, - відповіла вона, злегка всміхаючись, хоча її очі все ще видавали легкий відтінок смутку.

Вона підійшла до каси, але весь цей час у її думках було одне ім'я - Даріус.

Аурелія поклала сукню на прилавок, і Лукас, не питавши, дістав зі своєї гаманця картку. Він тихо посміхнувся, коли касирка пробила покупку.

- Сплачу я, - сказав він, подаючи картку.

Аурелія не заперечувала, хоча знала, що могла б це зробити сама. Вона відчула спокій, коли Лукас брав на себе ці дрібниці - це дозволяло їй зосередитися на чомусь більш важливому. Касирка завершила операцію і повернула їй чек.

- Дякую, - сказала вона, посміхаючись, і взяла пакет із сукнею.

Лукас обійняв її за плечі, і вони разом вийшли з магазину. Вітер м'яко погойдував волосся Аурелії, а вона пригорнулася до нього, відчуваючи себе на мить спокійно і безтурботно.

Вони сіли в машину, і водій завів двигун. Музика грала тихо, додаючи затишку їхній поїздці. Аурелія відкинулася на спинку сидіння, замислено дивлячись у вікно, поки машина набирала швидкість.

- Ми додому? - запитав Лукас, перевівши погляд на неї.

- Так, додому, - відповіла вона, повертаючи голову до нього з легкою усмішкою.

Машина плавно котилася по вулицях, і їхня поїздка була спокійною, як і цей день.

- Дякую тобі, - сказала Аурелія, зупиняючись на мить і дивлячись йому в очі.

- За що?

- За те, що ти завжди знаходиш спосіб зробити мене щасливою.

Лукас обійняв її і тихо сказав:

- Ти - причина мого щастя, Ауреліє.

Вона приховала сумну посмішку. Секрети, які вона носила в собі, тяжіли над нею. Але в цей момент вона вирішила не думати про це. Їй хотілося просто насолоджуватися прогулянкою поруч із тим, хто так багато для неї значив.