Yevhenii Nahornyi - Пробачити чи добити, Yevhenii Nahornyi

Шлях добра: Прощення заради себе

Іван заплющує очі і чує голос Любові, слабкий, але наполегливий: «Ти не можеш змінити Анну, але можеш змінити себе. Прощення — це не слабкість, це звільнення. Відпусти злість, жадобу, заздрість. Вони не твої. Ти більший, ніж твій біль».

Він згадує, як Анна колись цитувала Біблію, говорячи про прощення «до седмижды семидесяти разів». Для Івана, як атеїста, ці слова — не божественний закон, а людська мудрість, яка може мати сенс. Простити Анну, попри три відмови, попри її слова, попри плітки, — це означає перемогти не її, а власних демонів. Він не вірить у Бога, але вірить у себе і в те, що він здатен піднятися над болем. Іван бере аркуш паперу і пише лист.

«Анно, — починає він, — я любив тебе, і це було правдою. Ти завдала мені болю, і твоя віра, про яку ти так багато говориш, не завадила тобі поранити мене. Але я не хочу носити цей біль вічно. Я прощаю тебе, не тому, що ти права, а тому, що я хочу бути вільним. Якщо захочеш говорити, я готовий. Якщо ні, бажаю тобі...».

Він не відправляє лист одразу. Він залишає його на столі, як символ свого вибору. Іван знає, що прощення не зітре біль миттєво, але воно дасть йому шанс почати заново. Він дивиться на свічку: її світло здається яскравішим. Злість, жадоба, заздрість трохи відступають, розчиняючись у теплі цього світла. Іван обирає добро — не заради Анни, не заради її Бога, а заради себе, заради людини, якою він хоче бути. Його принципи, підкріплені гордістю і усвідомленим вибором, стають міцнішими. Він виходить на вулицю, і сонячний промінь торкається його обличчя, ніби підтверджуючи: цей шлях був правильним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍