Yevhenii Nahornyi - Пробачити чи добити, Yevhenii Nahornyi

Іван запалює свічку і дивиться на її полум’я. У ньому він бачить відображення своєї душі — крихкої, але не зламаної. І в цьому світлі він починає розуміти, що справжній вибір — це не між прощенням і помстою, а між вірою в себе і страхом бути вразливим.

Іван сидить біля вікна четвертого ранку, його погляд губиться в перших променях сонця, що пробиваються крізь сіру пелену хмар. Три ночі суперечок із Любов’ю і Ненавистю не принесли відповіді, але тепер вибір неминучий. Його серце — поле битви, де зіштовхуються минуле і сьогодення, любов і біль, добро і зло. Анна, дівчина, яку він любив, відкинула його тричі, щоразу ранячи все глибше. Він продовжував любити її, попри відмови, чіпляючись за надію, що вона побачить його серце. Але останній удар — її відмова від примирення після сварки, де вона показала, що не цінує його, — зламав щось усередині.

Іван — атеїст, для нього немає вищої сили, яка могла б його скерувати чи втішити. Його світ — це логіка, почуття і власні принципи. Анна ж віруюча, і її віра, як він помічав, часто впливала на її слова та вчинки. Вона говорила про прощення і милосердя, цитувала Біблію, але її дії, на думку Івана, суперечили цим ідеалам. Це лицемірство палило його найсильніше. Як може людина, яка вірить у Бога любові, так легко ранити іншого?

Гордість була для Івана щитом. Вона допомагала йому тримати принципи, не піддаватися слабкості, не згинатися під чужими словами. Але перший крок до примирення з Анною, крок, сповнений болю і сумнівів, похитнув цей щит. Він проковтнув образу, придушив его, щоб простягнути їй руку, і отримав у відповідь лише холод. Тепер, коли гордість тріснула, із глибин його душі вирвалися почуття, які він давно замкнув: злість, жадоба, заздрість. Ці тіні, сховані за його принципами, тепер шепочуть йому, вимагаючи свого.

Друзі та знайомі розділилися. Одні казали: «Забудь, Іване». Інші, ті, хто був на боці Анни, повторювали її слова, що Іван сам винен у їхньому розладі. Анна не мовчала: вона розповідала всім, як Іван її підвів, виставляючи його в найгіршому світлі, щоб виправдати свої дії. Ці слова, як сіль на рану, палили його. Але саме через тріснуту гордість Іван тепер бачив ясно: він не просто ображений, він стоїть на роздоріжжі. Шлях добра — простити, попри все, заради себе і своєї душі. Шлях зла — піддатися темним почуттям, помститися, викреслити Анну і всіх, хто її підтримував, зі свого життя.

Іван запалює свічку, що горіла в його нічних роздумах, і дивиться на її полум’я. Воно тремтить, як його серце, розриване двома шляхами.