Rada Lia - Таємниці старого маєтку, Rada Lia

— Ні, все нормально, — Марта обережно скуштувала з ложки. — Непогано. А то…?

— Палачінти з лекваром? По вашому — млинці з повидлом.

Дівчина відсунула кашу й відразу перейшла до млинців.

Чоловік лиш усміхнувся.

— То що там з листуванням? Що сталося в замку? — запитала дівчина, дожовуючи останній млинець. Ця страва й справді виявилася дуже смачною. Марта попросила б ще добавки, якби не соромилася.

— Олена Рудницька, ваша прабабуся працювала в цьому маєтку куховаркою. Їй тоді здається було років двадцять не більше. Дем’ян Малеш був трохи старшим. За підрахунками років двадцять п'ять — двадцять сім. Він вже був заручений з Аделією, своєю майбутньою дружиною. Але, зустрівши Олену, втратив голову й у них розпочався роман. 

Марта зацікавлено слухала:

— Заборонене кохання?

— Точно. Й не лише заборонене, а й нещасне. 

— Класика.

— Мати Дем’яна, ваша прапрабабуся Ганна дізналася про їхні стосунки. Вона заборонила їм зустрічатися. Вигнала дівчину з дому, яка згодом виявилася вагітною. Але є й ще один цікавий момент. Олена з Дем’яном збиралися тікати разом. Однак він не прийшов. 

— Чоловіки, — прошепотіла Марта осуджуючи.

Артем поблажливо усміхнувся.

— Насправді він не знав, що вона на нього чекає. Ганна перехопила листа Олени. Тож до адресата він ніколи так і не дійшов. Цей лист є у скриньці. Ви можете його прочитати. Існує легенда, що коли Олена тікала, то перекинула свічку й через це почалася пожежа. Ліве крило маєтку дуже постраждало. Ще вина бажаєте? 

— Так, будь ласка, і можна на ти.

Артем кивнув, встав з-за столу, взяв пляшку вина й підійшов до Марти. Наповнив келих:

— Це з сімейного підвалу. Конкретно ця пляшка десятирічної витримки.

— Ого, — здивувалася Марта. — Мабуть, дуже дороге.

— Не все в цьому житті вирішують гроші, — промовив чоловік й повернувся на своє місце. Їй здалося, що він сказав це сухо й навіть пихато. Але можливо це лише її уява. 

Після вечері Артем провів Марту до її кімнати:

— Якщо щось знадобиться, — моя кімната поруч. Також ти можеш спуститися на кухню, якщо треба попити води чи зголоднієш. 

Він майже пішов та раптом передумав й повернувся:

— Якщо почуєш незвичні звуки, шарудіння, кроки — не лякайся. Це старий будинок. Тут і стіни дихають. Половиці риплять. Але боятися нічого. І ще — у тебе в кімнаті частково вже робився ремонт. Я намагався зберегти аутентичність, але й додати елементи, без яких в сучасному світі ніяк. Можливо ти вже бачила двері. Там окрема ванна кімната і гардероб. Таке саме приміщення є також на першому поверсі. Якщо буде потрібно.

Марта кивнула й зайшла всередину. Увімкнула світло. Обхопила себе руками. Холодно. Добре, що взяла з дому теплу піжаму й кілька светрів. Вона підійшла до вікна. Ковзнула поглядом по решітках й скривилася: “Треба спитати завтра Артема чи можливо їх зняти”. Закрила важкі темно-коричневі портьєри. Дістала з валізи фланелеву піжаму й усміхнулася. Ця річ дуже контрастувала з атмосферою старовинності в кімнаті.

Вона залізла на ліжко й стала гортати стрічку в телефоні. Її однокласники. У когось вже по двоє дітей, хтось переїхав за кордон. Є одружені, а є й ті, що вже розлучені. Як вони діставали її в дитинстві за те, що в неї не було батька, що вони з мамою були бідними. Від однієї згадки про це, в горлі сформувався клубок. Як вона все своє життя боролася, намагалася бути найрозумнішою, найкращою. Ставила свою кар'єру в пріоритет, робила неможливе, щоб чогось досягти й показати їм всім на що здатна. Марта посміхнулася. Щоб сказали вони, якби дізналися, що вона успадкувала старовинний маєток. І якщо його продасть буде просто багачкою. Закортіло зробити допис з атмосферними фото будинку.

У стіну з коридору щось раптом стукнуло. Дівчина здригнулася. Відклала телефон. Стук повторився. Серце підскочило й завмерло. Вона піднялася з ліжка й повільно підійшла до дверей. Ноги підгиналися. Коліна трусилися. Марта взялася за ручку й різко їх відчинила. Однак там нікого не виявилося. Дівчина визирнула у коридор — там також було порожньо. Вона видихнула з полегшенням. Зачинила двері.

— Ну ти ж не маленька, — лаяла вона себе. — Ну а що там могло бути. 

Її погляд ковзнув по таці з обідом, який лишила для неї Корделія і до якого вона не торкалася. Дівчина згадала про млинці з повидлом. Її рот наповнився слиною. — Ніхто не помітить, якщо я з'їм кілька, — подумала вона й вийшла з кімнати. В коридорі горіли настінні лампи. “Це ж скільки електрики просто так накручує”, — промайнула думка. Звичка з дитинства на всьому економити давалася взнаки. Вона підійшла до східців.

— Здається кухня зліва від входу, тобто справа від мене. — Розмірковуючи, вона взялася за поруччя. 

Марта підняла ногу, щоб зробити перший крок, як почула невиразний шум позаду. Вона спробувала озирнутися та було пізно. Дівчина відчула сильний поштовх у спину. Не втримавшись, вона полетіла вниз східцями.