Дроянда - Проклята душа, Дроянда

Лія з гнівом зиркнула на Ейдана, її руки тремтіли від напруги.

— Ейдане, я сама вирішу, що робити! — її голос був твердим, незважаючи на бурю емоцій всередині. — Буває так, що одні не змогли, а інші — змогли.

Ейдан мовчав, але в його очах промайнула тінь болю.

— Ти не розумієш…

— Ні, це ти не розумієш! — перебила Лія. — Мені судилося допомогти тобі. Я ледве не померла заради цього!

В її пам’яті спалахнула картина тієї ночі, коли вода ледь не забрала її. Як вона відчувала, що сили покидають її, що хвилі тягнуть на дно… Але щось утримало її. Диво.

— Я повинна була загинути, — Лія стиснула кулаки. — Але вижила. Чому?

Ейдан відступив на крок, ніби обмірковуючи її слова.

— Це не просто так… — пробурмотів він.

Лія зробила крок уперед.

— Саме так! Це знак. Я маю силу, і я використаю її. Навіть якщо тобі страшно. Навіть якщо ти не віриш.

Ейдан похмуро зітхнув і на мить заплющив очі.

— Якщо ти впевнена… тоді тобі потрібно знати правду.

Лія затамувала подих.

— Яку правду?

Вітер завив за вікном. Темрява стала густішою.

— Хто я насправді… І що тобі доведеться зробити, щоб врятувати мене.

Лія присіла на край столу, її серце билося в грудях так сильно, що здавалося, ось-ось вибухне. Вона втягла повітря, намагаючись заспокоїтися.

— Розкажи мені все, — сказала вона, зберігаючи твердість у голосі.

Ейдан мовчав, його очі були темними, як ніч, і в них відбивалася не тільки біль, а й важка таємниця. Він стояв, як камінь, і важко зітхнув.

ирода — це не просто дар, це прокляття. Я не можу дозволити тобі втягуватися в це.

Лія почувала, як в її серці все стискається. Вона не розуміла, чому він так себе поводить. Вона готова була ризикувати всім, щоб допомогти йому, але він тримав відстань.

—Лія, я… я не можу бути тим, ким ти мене бачиш. Моя сила… Моя справжня пр— Не можу? — Лія підняла брову. — Ти хочеш сказати, що я не маю права боротися? Що я повинна відступити просто тому, що ти боїшся? Ні, Ейдане! Я не відступлю.

Лія почувала, як в її серці все стискається. Вона не розуміла, чому він так себе поводить. Вона готова була ризикувати всім, щоб допомогти йому, але він тримав відстань.

— Не можу? — Лія підняла брову. — Ти хочеш сказати, що я не маю права боротися? Що я повинна відступити просто тому, що ти боїшся? Ні, Ейдане! Я не відступлю.

Він повернувся до неї, його погляд став різким.

— Ти не розумієш. Якщо ти використаєш свою силу, це змінить тебе. Ти станеш частиною того, що я — і ми будемо навіки зв’язані. Я не хочу цього для тебе. Я не хочу, щоб ти переживала те, що я переживав.

Лія не могла зрозуміти. Всі його слова звучали як обіцянка болю і втрат. Але вона не могла відступити.

— Я вирішила, — сказала вона твердо, — і не можу повернути назад. Якщо ти справді хочеш, щоб я допомогла, ти повинен дозволити мені зробити це. Я не боюся.

Ейдан, здається, не мав більше сил сперечатися. Він подивився на неї одним останнім поглядом, в якому змішувались тривога і рішучість.

— Ти не розумієш, — пробурмотів він, хоча його голос був значно м’якшим, ніж раніше. — Але якщо ти справді хочеш це зробити… Ти повинна знати одну річ.

Лія притягнула його погляд, запитливо чекаючи.

— Що?

Ейдан зробив крок до неї, і в його очах відбивалася глибока таємниця.

— Я — не просто людина. Я істота між світами. І якщо ти хочеш врятувати мене, тобі доведеться порушити одну з найбільших законів цього світу.

Лія запитливо дивилася на нього, але нічого не сказала.

— Тобі доведеться вирвати мене з цього світу і привести назад через ту врату, що веде до темної матерії, — повільно і чітко сказав Ейдан. — Це вимагає жертв. І я не можу гарантувати, що ми зможемо повернутися.

Лія відчула, як холоднокровність відчутно охопила її серце. Темна матерія. Врата. Жертви.

— І як я зможу це зробити? — тихо запитала вона, але знала, що не відступить. Це була її єдина можливість допомогти.

Ейдан глибоко зітхнув, ніби розуміючи, що вона готова піти на все.

— Буде непросто. Ти повинна знайти ключ, який дозволить тобі відкрити врата. І щоб отримати цей ключ, ти повинна пройти через темні лабіринти, де кожен крок може бути останнім.

Лія побачила в його очах страх і відчай, але він не відводив погляду. Вона відчула, що його боротьба була набагато складнішою, ніж вона могла уявити.

— Я готова, — сказала Лія знову, її голос був спокійний, але рішучий.

Ейдан мовчки кивнув. Він не міг більше заважати їй. Вона вирішила, і це було її вибором. Але цей вибір міг змінити все.

І вони почали готуватися до того, що має бути зроблено.

— Тоді йди за мною, — сказав він, і в його голосі знову прозвучала та сама важка тінь болю.

Лія не вагалася. Вона йшла поруч з ним, готова змінити свою долю.