Емелі Норвен - Секрет успішної жінки , Емелі Норвен

Реальність, яка б'є в обличчя

Велике місто не зустріло її з розкритими обіймами. Немає знайомих, немає підтримки, немає стабільності. А ще – порожній гаманець і невідомість попереду.

Коли вона прибула у велике місто, її зустрів шум, хаос і нескінченний потік людей, які кудись поспішали. Вона стояла на вокзалі з валізою в руці, вдихаючи запах асфальту, кави з вуличних кіосків і легкого дощу, що тільки-но закінчився. Вона відчувала змішані емоції: хвилювання, страх, натхнення. Вона не знала, що її чекає, але була впевнена – назад дороги немає.

Перші дні були дивними. Вона оселилася в дешевому хостелі, де кімнату доводилося ділити з незнайомими людьми. Ліжко було жорстке, світло – тьмяне, а шум за стінами майже не вщухав. Але їй було байдуже. Вона була там, де завжди хотіла бути, і вірила, що все налагодиться.

Грошей було мало. Вона рахувала кожну копійку, економила на всьому. Харчувалася найдешевшими продуктами, іноді пропускала прийоми їжі, щоб розтягнути запаси хоча б на кілька днів. Вона шукала роботу, але всюди чула: «Досвід роботи є?», «Ми вам зателефонуємо», «Зараз вакансій немає». Її резюме залишали на столах, губили серед сотень таких самих. Вона починала розуміти, що великі міста не чекають мрійників з розпростертими обіймами. Вони випробовують їх.

Вона багато гуляла містом, спостерігала за людьми, ловила уривки чужих розмов і уявляла їхнє життя. Вона мріяла про власну квартиру, про затишне місце, де зможе розкласти свої речі, зробити чай і відчути себе вдома. Але поки що її реальність була іншою. Вона поверталася в тісну кімнату хостелу, закривала очі і переконувала себе, що це тимчасово.

Найскладніше було відсутність підтримки. Вона не мала тут друзів. Їй не було до кого звернутися, коли ставало важко. Вона відчувала самотність, якої раніше не знала. Вона бачила, як люди зустрічаються з близькими, сміються, діляться переживаннями. А вона була одна у чужому місті, серед тисяч незнайомих облич.

Були дні, коли їй хотілося здатися. Коли вона дивилася на свій телефон і розуміла, що ніхто не напише. Коли йшла вулицями без цілі, бо повертатися у хостел означало залишитися сам на сам із своїми сумнівами. Вона не плакала, але відчувала, як щось всередині болить, стискається.

Але вона вирішила: якщо це випробування, вона його пройде. Вона згадала, чому сюди приїхала, чому залишила місто, в якому виросла. Вона знала – найтемніший момент завжди перед світанком. Вона повинна була витримати, і вона витримає. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍