Кіра Найт - Дух життя, Кіра Найт

Глава 6. Перше завдання

Двигун старого автобуса задзижчав, коли водій повернув ключ у замку запалювання. Машина була така ж пошарпана, як і мої спогади, але, на диво, завелася з першого разу. Це вже щось.

Я сіла на місце біля вікна в середині салону і втикнула у вухо навушник. Так, він не працює. Так, я не маю навіть телефону. Але так до мене буде менше питань. 

Незабаром автобус наповнився людьми і ми виїхали з порту. Це міжрегіональний автобус і коштував чимало, тож мізерного авансу ледве вистачило. Поруч зі мною присіла якась пишна пані з сумками і дивилась якесь відео на ютубі. Хоч вона і була в навушниках, але її голосний регіт змушував навіть водія скрипіти зубами. Я ж сховалась за цією пані та її сміхом як за стіною, притулившись головою до вікна й накинувши капюшон та вдаючи сплячу. Сердце ж моє не було таким спокійним, як зовнішній вигляд. Ні, воно калатало в грудях, сподіваючи що це розверне мене назад. Проте я назад не збиралась. Параноя кричала, ніби всі навколо тепер знали, що в моєму рюкзаку щось підозріле. Мої думки крутилися навколо пакета, який був захований в дірці в підкладці мого рюкзака та міцно притиснутий до грудей під курткою. Він виглядав невинно — коричнева обгортка, запечатана надійною липкою стрічкою. Але той чоловік, із його тоном і поглядом, давав зрозуміти: все не так просто.

"Що ж, можливо, там просто екзотичні спеції," — іронічно подумала я, потираючи брову.

Ага, спеції, заради яких він найняв першу ліпшу дівчину з вулиці, щоб та їх просто перевезла на інший кінець цього острова, звісно… 

Проїжджаючи через місто, автобус зупинився біля придорожнього кафе. Чорт, треба вийти подихати..  По-перше, щоб випити кави. По-друге, переконатися, що за мною ніхто не стежить.

На перший погляд усе було спокійно. Лише декілька місцевих за столиками та чоловік у далекому кутку, який занурився у свій ноутбук. Бариста із сонним виразом обличчя приготувала мені найгіршу каву, яку я пила за останній місяць.

Я сіла за столик біля вікна, спостерігаючи за машинами, що проїжджали повз. На секунду мені здалося, що я помітила те авто, яке бачила в порту.

Переслідують? Та ну, не вигадуй. Кому ти, вбіса, треба..

Але це відчуття не покидало мене навіть тоді, коли я повернулася до автобусу.

Дорога до кордону з іншим регіоном була тихою, але я почуваюся, ніби їду на передову. Моє серце б’ється сильніше з кожною милею, а руки стали липкими від поту. 

"Що там у цьому пакеті, чорт забирай?" — думала я, намагаючись заспокоїти себе.

Коли ми під'їхала до блокпоста, повітря навколо стало густим, як сироп. Два охоронці в уніформі стояли біля шлагбаума, один тримав планшет, другий — автомат. Вони виглядали так, ніби вже знали, що всередині автобусу знаходжусь я і мій пакунок…

“Так, бляха! Не піддавайся паніці!” - загарчала я сама на себе, сварячи за боязкість. - “Ти взялась за роботу і ти її виконаєш!” 

Проте моя паніка згасла так само швидко, як і зародилася, адже один з охоронців просто кивнув водію і ми швидко проїхали далі. 

Я глибоко вдихнула і знову опустила голову на скло. Чорт, дурепа, треба хоч документи собі зробити… Проте єдине моє кримінальне знайомство, яке могло б допомогти з цим, зараз чекає на мене біля якогось тупого мотелю. Чорт…

Вийшовши з автобуса, я швидко пішла вуличками, кожного разу ховаючись в тіні при виді проїзжаючих поліцейських машин. Одна, без документів, вночі, та ще й з дивним захованим пакунком у рюкзаку.. Якщо вони мене зараз спіймають - це буде справжній джекпот для місцевого відділку.

Все ж без пригод діставишсь до мотелю, я одразу побачила чоловіка з порту, який стояв біля старого пікапа, затягуючи чергову сигарету. 

— Майже не спізнилась. - хмикнув він при виді мене. 

— Годинника не маю. - кивнула я на знак привітання. 

Швидко відкривши рюкзак і потягнувши за нитки, я зняла підкладку і кинула пакет в руки чоловіку.  Він же тільки всміхнувся, ховаючи пакет в кишеню і витягуючи конверт з грошима. 

Я швидко перерахувала гроші і сховала їх в ту ж діру в підкладці. Думка про необхнідні мені документи швидко вивітрилась. Чомусь не хотілось мати жодних боргів перед цим чоловіком. 

— Все в нормі? - він хмикнув, стежачи як я перераховую свою винагороду. 

— Так. - я кивнула, відводячи погляд. - Дякую. 

— А щось, окрім як возити пакунки, ти вмієш? - він зацікавлено примружився, розглядаючи мене. 

— Давайте поки зупинимось на перевезенні пакунків. - серйозно відповіла я, все ж піднявши на нього очі і витримавши погляд хижих очей. 

— Гаразд. - за пару хвилин мовчанки все ж відповів він. Обернувшись до кузова пікапу, він дістав невеликий пакунок і кинув його мені. 

— Адреса всередині? - насуплено відповіла я. 

Я планувала хоч трохи прийти в себе після цієї зустрічі, може сходити нарешті в нормальний душ і поїсти. Але не було готова до нового завдання так скоро. 

— Це не посилка. - він всміхнувся. - Можеш вважати це подарунком. Мені потрібно, щоб мої працівники завжди були на зв’язку та не викликали зайвих питань. 

Відкривши пакунок, я побачила всередині невелику коробочку з простим кнопковим телефоном і файл з документами. Моє серце пішло в п’яти. Швидко розкривши двома пальцями новенький кубинський паспорт, я побачила своє фото, яке тільки нещодавно зробила для перепустки в доки, а поряд напис “Розалія Абель”. 

В голові збилась в купу сотня питань, яка проймала мене до кісток, не даючи зосередитись. Звідки в нього це фото? Фред його дав? Нащо йому взагалі робити мені документи?! Бляха, я ледь не фізично відчуваю, як все сильніше опиняюсь на гачку в цього чоловіка, і це мені до біса не подобається… 

— Я не можу цього прийняти. - впевнено відповіла я, простягаючи пакет назад. 

— Це подарунок. - повторив чоловік і викинув сигарету, направившись до водійських дверей машини. - Тримай телефон зарядженим, я скоро зателефоную. 

Сівши в машину, він швидко поїхав, лишивши мене стояти в шоці посеред парковки, з відчуттям, що тепер я пов’язана зобов’язаннями. От і що краще? Сидіти без копійки в якійсь закинутій халупі, проте вільною? Чи мати гроші, але бути дівчинкою на побігеньках у якогось вилупка? Чорт забирай, я в лайні.. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍