Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

Тиск сусідніх держав та бунт мирних жителів неабияк відволікав нову владу від тіньової економіки та справ на чорному ринку. Ні, звісно, за цим намагалася слідкувати королівська гвардія – вартові закону, що раніше підкорялися тільки королю, – але фокус уваги все одно зсувався на зовнішніх ворогів.

Тоді ж започаткувалося контрабандне ввезення не надто законних товарів, а особливо – артефактів. Звісно, свої артефактори в країні були, послуги їхні коштували дорого, а порушувати закон мало хто наважувався. В інших країнах, де й купували заборонені речі, економіка давно занепала, форма правління була не настільки суворою, а люди шукали нові способи заробітку.

Втім, контрабандою в Роросі займалися не лише відступники. Не надто чесні торговці, при ввезенні товару з інших країн, іноді намагалися обійти мито – непрямий податок на ввезення, що йшов в скарбницю держави. Їх можна було зрозуміти, адже данина збиралася не тільки на кордоні країн – часто доводилося платити і за користування торгівельними шляхами на чужих територіях.

Згодом, коли помітили збільшення незаконних товарів на території королівства, закони посуровішали. Нове керівництво країни намагалося припинити створення заборонених артефактів – ті загрожували життю, здоров'ю і призводили до магічних мутацій у магів, що ними користувалися. Звісно, можливі наслідки лякали не всіх, адже часто обіцяли збільшити силу мага, вилікувати від всіх хвороб або могли незаконно впливати на інших через ментальні техніки.

Так заснували Колегію Артефакторів.

Насамперед, до її складу увійшли відомі винахідники, чиї творіння благотворно впливали на економіку Роросу. Спілка забезпечувалася державними коштами, а її члени отримували доволі високу зарплатню – аби не було спокуси підзаробити нелегальним шляхом.

Проте, Колегія виконувала і роль комісії, через яку проходили всі ввезені артефакти. Це рішення стало вірним – не бажаючи втратити престижну посаду та гідне забезпечення, винахідники чесно виконували свою роботу. З державного ринку швидко витіснили заборонені товари – амулети, артефакти і навіть зілля, – тож кримінальні товариства були змушені повністю відійти в тінь.

Ні, чорний ринок продовжував існувати, але тепер відступникам довелося діяти набагато обережніше. Багато кримінальних угрупувань знищили ще в перші роки – ті звикли діяти грубо і до нових умов та політики адаптуватися не встигли.

Ці події призвели до суспільного розуміння – не можна залишатися осторонь від державних процесів, які впливають на всіх. Виключень ніхто не робив, тож потроху молодь почала серйозніше цікавитися політикою, торгівельними зв'язками та фінансовим ринком королівства.

Все ж, це дарувало гарні можливості і простолюдинам без роду та племені – якщо приноровитися, то кожен зможе покращити умови життя. Серйозною перешкодою на шляху тут могла стати лише монополія та закон. Перша не пробачала слабкостей, а другий – помилок.

Та це не означало, що аристократи спокійно приймали простий люд собі за рівню. Ні, між ними досі існувала ціла прірва, хоч і не така помітна з першого погляду. Суспільство приймало лише обдарованих, чий талант міг затьмарити просте походження. Таким радо відчинялися всі двері у військову кар'єру, в торгівельну сферу чи навіть до Колегії Артефакторів.

За великі заслуги перед країною та народом можна було одержати і титул від короля. Не надто високий, але часто – спадковий. Згодом, нащадки отримували і можливість вступити до Палати лордів та леді – втім, такого поки не траплялося.

До Палати входили найродовитіші та найбагатші аристократи, а от до простолюдинів, що бажали отримати політичний вплив, висувалися неабиякі вимоги. Кожен мав скласти державний іспит тільки для того, аби його кандидатуру розглянули. Далі вже пропонували посаду помічника, малого радника чи... просто хлопчика (або дівчинки) на побігеньках. Ця сходинка була найнижчою, але вже викликала повагу з боку інших.

Навіть молоде покоління титулованих, що мало змінити батьків у Палаті лордів і леді, спершу займало позицію помічників. Від них вимагалося поступово знайомитися з обов'язками, виконувати дрібні доручення та бути мовчазними свідками на засіданнях, аби зрозуміти теперішнє положення справ в країні.

Аристократів від складання державного іспиту часто звільняли – вони й так отримували необхідний рівень знань ще до своєї першої появи у вищому світі. Це було справедливо – професійну некомпетентність не пробачали навіть найбагатшим та титулованим.

Втім, досягти політичного впливу в Роросі намагалися не лише вони.

З давніх часів, войовничий народ славив рідних богів, що могли дарувати роросівцям бажане: бойову славу, спокій після смерті чи омріяних нащадків. Традиційно, храми тут не зводили, як у тій же Вірляні, а священі місця прикрашалися вівтарями для підношень чи ідолами з зображенням бога.

Представниками духовенства ставали волхви, які могли спілкуватися з богами і часто – впливати на погоду, передбачати майбутнє та дізнаватися таємниці минулого. Більшість з них віддавали перевагу спокійному, тихому життю, але були й ті, хто вимагав більшої поваги до релігії.

Раніше, ще до правління Дороха Кровожерливого, радниками тимчасових королів ставали волхви. Взаємовигідна співпраця дарувала володарям можливість передбачити власне майбутнє чи майбутнє ворогів, а самі вісники божої волі могли впливати на рішення короля. Завдяки статусу наближених.

Проте, жодних доказів, що мудреці несли саме божественну волю, а не свою власну – не було. Це й стало причиною, через яку від подібних радників вперше відмовився сам Дорох. Його наступники так само рідко зверталися за допомогою до волхвів, адже вірили – майбутнє не передбачають, а будують власноруч.

Та з часом, роросівці перейняли нові релігійні течії від мігрантів, починаючи вірити в незнайомих божеств, хоча не забували славити й своїх. На великі свята, обов'язково, робили великі підношення для подальшого процвітання країни, проте... Де-не-де вже починали зводити храми.