Мері Горн - На грані, Мері Горн

— Віддай, — прошепотіла я.

— Захар, ну що ти бавишся з тією дурепою. Пішли, — гукнув хтось з їх компашки,  а хлопець випростався.

— Я сказав, дочитаю - віддам...

***

Наш час

— Ну ти мене чуєш? — я аж підскочила з ліжка дивлячись на Полю.

— Що таке? Обов'язково так кричати?

Я обурено видихнула дивлячись на сестру.

— Мама вже вечерю приготувала і тато прийшов. Пішли. І як можна не кричати якщо ти не розумієш спокійно.

Я важко видихнула піднімаючись з ліжка. Стоп...я що, заснула? Ми прийшли на кухню де почали вечеряти.

— Як перший робочий день? — поцікавився тато.

Я знизила плечима.

— Наче то непогано. Приходила тільки одна бабуська. І то тільки щоб поговорити, а так...то спокійно.

— У місті було б більше роботи, — підморгнула мама мені.

Я посміхнулася.

— Так, але все ж мені й з вами непогано. Чи я вам вже набридла?

— Ти що, ніколи в житті, — сказала мама і тато в унісон змушуючи мене засміятися.

Видно що чоловік і дружина.

— А за мною перехреститесь, — посміхнувшись сказала сестра.

Мама також посміхнулася.

— Справді, як ми й без вічного ходячого радіо проживемо? Просто помремо з нудьги.

Це змусило і мене посміхнутися.

— Десь я це вже чула, — згадала я схожу репліку декілька років назад

P.S: Не забувайте про зірочки та коментарі, мені потрібно знати зайшла вам історія чи ні)