Володимир Воробей - Убити дракона, або Тут росте малина?, Володимир Воробей

Епілог.

Пекуче сонце повільно сідало за обрій, заливаючи сліпучим світлом багряні плями крові на кам’янистій землі. Сухий, неродючий ґрунт жадібно всмоктував кожну краплю вологи, стікаючої по дошках воза, на якому були купою навалені мертві тіла орків.

- А ген там стіну побудуємо і рівчак викопаємо. - статечний, одягнений у розкішні шати, дракон махнув пазуристою рукою в бік околиці села. – Тільки треба трохи подалі, щоб худоба гуляти могла, не застоювалася. Бо ще хиріти почнуть.

- Худоба? - перепитав інший, одягнений у золоті обладунки, дракон. – В сенсі - орки?

- Я так і сказав, командоре Грайде. - скивнув шпичастою головою дракон. – Чи ж по-вашому вони не худоба?

- Вам видніше, наміснику Рульфе. Худоба, так худоба. - погодився командор.

Дюжина червоних драконів, озброєних важкими списами, вишикували всіх жителів села в шерегу. Пильно придивляючись до кожного орка, вони відбирали підстаркуватих, розривали їм горлянки та закидали на віз.

- Стільки мороки з цим непотребом. - намісник втомлено потягнувся.

- Калік брати? - ревонув один із драконів зі списом, схопивши за шкірку орка, обличчя якого було всуціль вкрите шрамами.

Намісник байдужно кивнув.

- Батьку! - вигукнув молодий сутінковий воїн, рвонувшись уперед. Вістря довгого списа негайно уперлось йому в груди.

- Бурзуме, не лізь! - не встиг прокричати орк, як гострі кігті дракона розпороли йому горло.

Почувся придушений плач. Бурзум відступив назад і, обійнявши матір, яка тримала на руках молодшого брата, понуро опустив голову.

- А ось там посадимо картоплю. І яблуневий сад. - намісник Рульф мрійливо облизав губи.

- Малину посадіть. - порадив командор Грайд.

- Малину? А чом би й ні? Мені подобається. - Рульф задумливо почухав підборіддя і махнув гобліну, що стояв біля воза. - Гей, каштеляне, як там тебе? Ходи сюди.

- Хлюпс, Ваша Вогненносте. - гоблін стурбовано почухав долоню.

- Скажи мені, Хлюпсе, тут росте малина? - дракон нетерпляче засовгав хвостом.

- Пфф. - не стримавшись, пирхнув гоблін, бризнувши слиною на чобіт намісника.

Кинувшись до ніг Рульфа, каштелян почав гарячково витирати його запльоване взуття.

- Малина, кажу, росте тут? - сипло перепитав намісник, який продовжував надраювати чобіт.

- Ні, Ваша Вогненносте. - тремтячим голосом промекав гоблін, продовжуючи надраювати чобіт.

- Кепсько, Хлюпсе, кепсько. - засмучено зітхнув дракон. - Щось у мене від цих розмов про їжу апетит розпалився. Живіт, наче вулкан, булькотить.

Почувши знайомі слова, Хлюпс здригнувся і спробував тікати, але було вже пізно. Пазуриста рука схопила відчайдушно пручаючогося гобліна, і направила в роззявлену пащу.

Гострі зуби Рульфа, немов лезом, зрізали голову нещасного каштеляна аж до самих грудей. Хрумтячи кістками, намісник простягнув тріпотливу тушку командору:

- Пригощайтеся, Грайде.

- Дякую, але я ще не голодний. - чемно відмовився командор.

- Даремно. Не такі вже вони й гіркі. - вискалився закривавленими зубами намісник. Потім, поплямкавши, скривився і додав. - Хоча в роті тепер ніби слимак нагидив.

Командор Грайд розуміюче кивнув.

- Ну все, час їхати. - викинувши недоїдену тушку, Рульф підкликав до себе одного з гоблінів, що злякано тулилися один до одного. - Ходи сюди.

Гоблін на тремтячих колінах підійшов до дракона.

- Тепер ти Хлюпсом будеш. Зрозумів? – зневажливо промурмотів Рульф, схилившись над ледь живим від страху гобліном. - То скажи мені, Хлюпсе, тут росте малина?

Гоблін гарячково закивав головою.

Намісник задоволено гмикнув і переможно зиркнув на командора.

... Бурзум, до болю стиснувши в долоні залізний кілок, незмигно дивився вслід торохтючому по кам’янистій землі возу...

Кінець.

P. S. Дякую, що прочитали мою історію! Сподіваюся, вона вам сподобалася. Діліться своїми враженнями в коментарях! Мені буде цікаво дізнатися вашу думку. І не забудьте підписатися, щоб не пропустити нові історії!

Кінець