Володимир Воробей - Убити дракона, або Тут росте малина?, Володимир Воробей

Частина 2.

Частина 2.

У замку намісника Загір'я Торки панувала радісна метушня. Імператорські зборчі нарешті забралися геть. Щоправда, цього разу, каштеляну Хлюпсу вдалося сховати від пронозливих жмикрутів лише одну паршиву вівцю і трьох недогодованих свиней, але це було куди краще, ніж нічого.

- Прошу вибачення, Ваша Шкваркосте. - прочинивши масивні двері, до зали боязкою ходою увійшов зморшкуватий, сивуватий гоблін.

- Хлюпсе, годі вже розшаркуватися. Імператорські душогубці поїхали. - весело крекнув дракон, вигніздившись в м'якому оксамитовому кріслі.

- Чого бажаєте на вечерю? - підлесливо зігнувшись, запитав гоблін.

- Гоблинятинки, та пожирніше . - реготнув Торка. – Та не бійся, зелений, я жартую. Згодиться й свинятина. І картоплі накопай, яблука збери, може, малину ще.

- Смішно. Особливо щодо картоплі та яблук. Про малину я взагалі мовчу. - хехекнув Хлюпс.

- Ага. Обрегочешся. - форкнув дракон, дряпнувши кігтем підлокітник крісла.

- То що, свинятину? - гоблін запитливо подивився на господаря.

Торка коротко кивнув.

- Ведіть! - урочисто гаркнув Хлюпс, і двоє гоблінів ввели хирявого, перелякано рохкаючого кнура.

- Тю, якийсь дрищ. - гидливо поморщився дракон. - Може відгодувати трохи?

Свинтус, ніби зметикувавши, що в нього з'явився шанс віддалити погубний поцілунок смерті, бридко ригнув і зіпсував повітря.

- Фу. Узагалі перехотілося. - махнув рукою Торка й, погладивши рукою одутле пузо, важко зітхнув. - Уведіть.

- Але, Ваша Шкваркосте, чим відгодовувати? У коморі – хоч чобіт гризи. В селі у орків останнє забрали. Залишили тільки, щоб не повиздихали. - розвів сухорлявими руками Хлюпс.

- Не знаю, не знаю... Орків у нас, як піску у пустелі. Мені збирачі сказали, що наступного разу, якщо таку здохлятину їм підсуну, то заберуть когось із місцевих. Імператор, мовляв, орчатину розсмакував. Зараз у столиці по-модньому м’ясцем сутінковим поласувати. Приємно кислить і язик пощипує. - дракон пожадливо облизнувся, потім випнув обвислі груди. - Але я за своїх горою, ти ж знаєш!

- Знаю, Ваша Шкваркосте. Але куди діватися, як імператор накаже? - пробурмотів гоблін, переступаючи з ноги на ногу.

-Ні! Моїх підданих ніхто і пальцем не займе! - в пащі дракона спалахнув червоний язик полум'я.

Гоблін злякано позадкував.

- Гаразд, тягни вже цю слизьку погань. А кнура відгодуйте, і тих інших теж, вони, здається, всеїдні. - заспокоївшись, Торка розвалився у кріслі.

Двоє гоблінів, сопучи і спотикаючись, внесли до зали здоровенний кошіль. Підтягнувши його до крісла, вони розвернулися та квапливо покрокували на вихід.

- Стояти, вухаті! - гарикнув дракон, відкриваючи плетену кришку. Діставши товстезну жабу, він, скривившись, закинув її до рота. – Б-р-р, яка гидота.

Гобліни вичікувально дивились на намісника.

- Станцюйте чи що. - Торка меланхолійно вперся долонею в обрезкле підборіддя і вирячився на гоблінів, які почали причинно гопцювати.

Дракон витягнув із кошика щось схоже на вгодовану п'явку і жбурнув у зелених пентюхів. Слюзава тварюка з плямканням вліпилася в лоба танцюриста, який підстрибнув у дриготливому викрутасі. Гоблін навіжено завив і, скорчившись від болю, гепнувся на підлогу. Його піруетний побратим, підскочивши до нещасного, взявся тремтячими руками віддирати кровопивцю, що цупко вп’явся в шкіру.

- Ваша Шкваркосте, ну навіщо Ви так? - сказився Хлюпс. - Вже трьох челядників в могилу загнали. Від цих мозкогризів немає спасу, коли приліпляться.

- Ай, та ви гобліни розплоджуєтеся, як кролі женихливі. Не дарма й на вас у столиці накинули оком. Кажуть, Імператор у роздумах, кого замість худоби розводити: сутінкових чи вухатих. Людці вже закінчуються, гноми коржаві... - Торка задумливо почухав потилицю.

- Сподіваюся, Ви жартуєте, Ваша Шкваркосте. - боязко пробелькотів гоблін.

- Ага, жартую, жартую. Ти це, не хвилюйся. - відмахнувся дракон і штурхнув напівпорожній кошіль. - Ех, розкошує ж дехто, поки ти мене мерзотою болотяною труїш. Забирай, наївся я.

- Як звелите, Ваша Шкваркосте. - вклонився Хлюпс.

- У роті тепер ніби слимак нагидив. - зло сплюнув Торка. – Знаєш яке у нас, драконів, прокляття?

- Знаю. Владикам вогню не можна смаженого. Ви щодня мені це повторюєте. - наважився скривити губи Хлюпс, тим часом, як гоблін, у якого намісник кинув мозкогризом, перестав смикатися й пішов до Бога вівці пасти.

 Дракон подивився на апетитне тільце небіжчика і важко зітхнув:

- Ні, Торка, не можна. Ти не такий...

Мертвого гобліна швиденько витягли із зали.

- Що я там казав? - знову повернувшись до каштеляна, запитав дракон.

- Що владикам вогню не можна смаженого. - закотивши баньки, промурмотів Хлюпс.

- Отож-то. А ти слухай. Я дурного не блявкаю. - Торка пригрозив гобліну пальцем і махнув на двері. - Ну все, згинь з очей моїх, набрид.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍