Томас Харріс - Червоний Дракон

– Трахав би, поки кров з носа не заюшить, – відгукнувся другий.

Страх і хіть, у страхові – злість.

– То ти в курсі, навіщо жінці ноги?

– Навіщо?

– Щоб не слизила по підлозі, мов слимак.

Двері ліфта відчинилися.

– Приїхали? Приїхали, – сказав більший і на виході похилився на стінку.

– Сліпий веде сліпого, – кинув другий.

Ґрем зайшов у номер і поклав свою картонну коробку на комод. Потім сховав у шухляду, щоб не бачити. Він уже вдосталь надивився на мерців із широко розплющеними очима. Хотілося зателефонувати Моллі, але ще було зарано.

Збори призначено на восьму ранку в головному поліцейському управлінні Атланти. І розповідати особливо нічого.

Треба спробувати заснути. Розум Ґрема був наче переповнений пансіон, де всюди суперечки, а на іншому кінці коридору – бійка. Онімілий, спорожнілий, перед тим як лягати в ліжко, він узяв із ванної склянку, налив віскі на два пальці й випив. Темрява підступала надто близько. Ґрем увімкнув у ванній світло й повернувся в ліжко. Уявив, що то Моллі у ванній розчісує волосся.

У голові лунав його власний голос, промовляв рядки зі звіту про розтин, хоча Ґрем ніколи голосно його не читав: «…сформовані калові маси… слід тальку на нижній частині правої ноги. Перелом медіальної стінки очниці в результаті введення осколка дзеркала…»

Ґрем спробував подумати про пляж на Шуґарлоуф-Кі, почути шум хвиль. Він уявив свій робочий верстат і згадав про механізм для водяного годинника, що вони його будували з Віллі. Промугикав під ніс «Ріка віскі»15 й спробував подумки від початку до кінця відтворити «Рудокопа з Чорної гори»16. Музика Моллі. З гітарною партією Дока Ватсона він іще міг упоратись, а от коли вступали скрипки, то завжди губив мелодію. Моллі намагалася навчити його танцювати сільську чечітку на задньому подвір’ї, як вона тоді підстрибувала… і нарешті Ґрем заснув.

Він прокинувся за годину, заціпенілий і мокрий від поту, проти світла з ванної кімнати побачив обриси подушки – і поруч із ним лежала місіс Лідс, покусана й понівечена, із дзеркальними очима. На скронях і вухах – струмочки крові, мов дужки окулярів. Ґрем не міг повернути голову й подивитися на неї. Розум волав, наче паровий будильник. Вілл простягнув до подушки руку й торкнувся сухої тканини.

Зробивши хоча б щось, він одразу відчув полегшення. Ґрем встав із ліжка, відчуваючи, як калатає серце, й одягнув суху футболку. Мокру кинув у ванну. На сухий бік ліжка пересуватися було не можна. Натомість він розіслав на своєму, мокрому боці сухий рушник, ліг на нього й оперся головою об спинку ліжка, тримаючи в руці склянку з міцним напоєм. Проковтнув третину.

Він намагався зайняти думки, бодай чимось. Наприклад, аптекою, де він купив баферин. Мабуть, тому, що за весь день то був єдиний досвід, не пов’язаний зі смертю.

Ґрем іще пам’ятав старі аптеки-магазини, де стояли візочки з газованкою. У дитинстві йому здавалося, що в цих аптеках дещо потайна атмосфера. Коли ти туди заходив, то завжди спадало на думку купити презервативів, потрібні вони тобі чи ні. На поличках стояли такі товари, на які довго дивитися не прийнято.

А в тій аптеці, де Ґрем купив баферин, контрацептиви в ілюстрованих обгортках висіли на стіні в лайтбоксі одразу за касою, обрамлені, наче витвір мистецтва.

Більше Віллу були до вподоби аптеки його дитинства, з магазином дрібничок. Ґрему було близько сорока, і він тільки починав відчувати тяжіння минулого способу життя – тепер воно, наче якір, волочилося за ним у важкій воді.

Він пригадав Смута. Коли Ґрем ще був малим, старий Смут розливав газованку й правив за менеджера у фармацевта, власника місцевої аптеки. Смут, який пив на роботі, забув підняти ролети, і кросівки у вітрині розплавилися. Смут забув вимкнути кавоварку, і довелося викликати пожежну бригаду. Смут, який дітям продавав морозиво в кредит.

Найбільше злодіяння Смут вчинив, коли купив у торгового агента пʼятдесят пупсів «Кʼюпі», поки власник аптеки був у відпустці. Повернувшись, фармацевт звільнив Смута на тиждень. Потім вони влаштували розпродаж пупсів. Розсадили півколом у центральній вітрині ляльок «Кʼюпі», і ті витріщалися на кожного, хто зазирав усередину.

У них були широко розчахнуті очі волошкового кольору. Чудернацьке видовище, і певний час Ґрем не міг відвести від них погляд.

Він знав, що то лиш пупси, але відчував на собі їхню увагу. На нього дивилося так багато очей. Інші теж зупинялися й вглядалися в ляльок. Гіпсові пупси, усі з однаковим дурним і прилизаним чубчиком, проте їхній пильний погляд немов поколював шкіру на обличчі.

Ґрем почав потроху розслаблятися на своєму ліжку. Пупси «Кʼюпі» витріщаються. Він почав робити ковток, похлинувся й виплюнув віскі собі на груди. Навпомацки ввімкнув лампу біля ліжка й дістав із комода картонну коробку. Узяв звіти про розтини трьох Лідсових дітей, масштабовані плани хазяйської спальні з обрисами тіл і розклав це все на ліжку.

Ось у кутку три криваві плями, повзуть униз стіною, а ось три відповідні плями на килимі. Ось силуети тіл трьох дітей. Брат, сестра, старший брат. Збіг. Збіг. Збіг.

Їх посадовили рядком уздовж стіни, щоб вони дивилися на ліжко. Глядачі. Мертві глядачі. І Лідс. Прив’язаний до спинки ліжка, мотузка обвиває груди. Тіло виставлено так, наче він сидить. Звідси й борозна на шкірі, пляма на стіні над спинкою ліжка.

На що вони дивилися? Ні на що, усі вони були мертві. Але очі розплющені. Вони дивилися виставу, де в головних ролях виступали божевільний і тіло місіс Лідс на ліжку, поруч із містером Лідсом. Глядачі. Божевільний озирався й бачив їхні обличчя.

Ґрем замислився, чи не запалив химерник свічку. При мерехтливому світлі мертві обличчя можуть здаватися живими. Свічки не знайшли. Може, він додумається до цього наступного разу…

Перший маленький зв’язок з убивцею свербів і жалив, мов п’явка. Ґрем закусив простирадло й загадався.

«Чому ти знов їх пересунув? Чому не лишив усе як є? – подумки запитав Ґрем. – Ти не хочеш, аби я дещо про тебе дізнався. Ого, та ти чогось соромишся. Чи не можеш дозволити, аби я дізнався?

Ти розплющував їм очі?

Місіс Лідс була гарненькою, чи не так? Ти ввімкнув світло, коли перерізав йому горло, аби місіс Лідс дивилася, як чоловік бʼється в конвульсіях, так? До сказу хотілося зняти рукавички, коли ти її торкався, так?»

На її нозі був тальк.

У ванній кімнаті тальку не було.

Наче хтось сторонній виголосив ці два факти