Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Тоді тримайся стіни, — сказав Індгарт і схилився ближче до бруківки. — Не хочу потім від твоєї бабці вигрібати.

Поруч мелькнула ще одна тінь і трансформувалась у невисокого широкоплечого вампіра. Поруч з’явилось ще двоє. Вони були значно вищими за свого товариша й схожі один на одного, як дві краплини настоянки дерево-людів.

В однакових сорочках кольору цегли й темних шкіряних штанах вони мало походили на заблудлих. Скоріше на п’яних матросів із корабля Нордів, що прибув вчора в гавань. Про прибуття іноземних послів Академія гуділа за кілька днів до приїзду. Все ж поновлення дипломатичних стосунків після початку громадянської війни в Ніксорії не кожного дня стається.

Найнижчий оскалився й щось шепнув близнюкам. Ті стали розходитись в сторони, а він сам кинувся на Індгарта, випинаючи пазурі. Один рух й Індгарт відтяв кість вампіру. Той заскавулів, притискаючи поранену кінцівку.

Арніка завмерла, притискаючись до стіни. Жар розносився венами, змушуючи тіло ціпеніти, а мозок в паніці шукати джерело води. Краєм ока вона помітила, як один з близнюків дивиться на неї. Червоний колір райдужки тонув у чорноті білків. Новообернені в гонці.

Близнюк посміхнувся Арніці, оголюючи довжелезні трикутні ікла й здмухуючи з чола руде волосся. Вампір кинув оком на Індгарта: він бився з його братом й низьким вампіром, судячи з усього, їх лідером. Близнець зробив крок в її сторону.

Арніка відступила й уперлась спиною в стіну. Порада, яку дав Індгарт може й була слушною, але зараз вона відчувала себе аж ніяк не в безпеці. Вона спробувала швидко оцінити відстань від рудого до себе — не більше семи кроків. Його шатає, але в нього Клич. Їй потрібно кілька митей, щоб спробувати. Можливо, вони в неї будуть. Можливо, ні.

Вона спробувала відсторонитись від тваринного страху, що так і горланив у вухо: «Біжи! Тікай! Рятуйся!», й перетворитись у відчуття, в спрагу. Думки плуталися, руки пітніли. Арніка шкірою відчувала голодний погляд вампіра. Його шалені очі розрізали її навпіл. Він ніби вже смакував її кров. Ніби здалеку долітав скрегіт металу об метал і глухі удари в стіни. Приглушений крик: «Ніко!» змусив думки таки відпустити й чари поглинули її.

Вона вже не Арніка. Вона — потреба, вона — пустеля, пожежа, жага. Вулиці міста стали ріками. Та ріки ці були пересушені гарячим сонцем й видуті східними вітрами. Навіть у будинках Арніка не відчула необхідної рідини. Хоча б склянку для того, аби чари подіяли. Як кілька ковтків води здатні врятувати спраглого в пустелі, так і її зараз.

Минуло чимало часу, а води вона так і не знайшла. До порту надто далеко. Її чари не безмежні. Ще раз пустивши спрагу, Арніка з розчарованим видихом розплющила очі. Індгарт стояв перед нею, закриваючи від двох вампірів. Грузного командира й одного з близнюків. Той, який наближався до неї, лежав за кілька кроків непритомний.

— Хей, вухатий, звалив би, — прогарчав командир, спльовуючи отруйну слюну на землю.

— І нащо трьом голодним новооберненим здалася худюща студентка Академії? — поцікавився Індгарт. Він притискав Арніку до стіни з такою силою, що було тяжко дихати. — Її ж хватяться. Не розумніше було б знайти якусь сирітку або безхатченка, за якими й сумувати нікому?

Від слова “сирітку” дівчину кинуло в холодний піт. Вони з бабусею прихистили чимало дітей, чиїх батьків убив культ Арбору. Бабця давала їм посильну освіту, а тих, у кого прокидався дар, направляла в Академію.

Тієї ночі всі спокійно спали. Троє вихованців готувались до вступу, коли невідомі прокрались повз оборонні чари. Із майже сотні вихованців залишилось від сили десятка півтора. Тоді на питання бабусі “Чому дітей?” їй відповіли те ж саме, що Індграт зараз сказав вампірам. Слідчі навіть розбиратися з тим спершу не хотіли.

Низьке гарчання вирвало Арніку з липкої павутини спогадів. Один з близнюків шкірився в обличчя Індгарту. Сорочка, розірвана в кількох місцях, звисала вздовж кріпкого тіла, відкриваючи клапоть посіченої блідої шкіри, що швидко регенерувала.

— Малий ще виріс, наказувати, — мотнув головою вампір і в око Арніці впала одна неточність, яка відрізняла його від інших двох — чорний білок у нього був лише на одному окові. Щось з його перетворенням пішло не так. — Нам дівка треба. Нічого тобі гробить себе тут.

— Нам проблеми з Лісом на хрін не здалися, — погодився з ним командир.

— Так ви ще й не настільки тупі, — Індгарт у відкриту бавився.

Здавалося, він вийшов на веселу прогулянку з сусідськими хлопчаками, а не стояв посеред залитого кров’ю провулку, де їх на раз-два можуть перетворити на перший харч для нових слуг короля Андаре.

Вампір рикнув і став обходити ельфа повільно, ніби тягнув час. Міцна рука Індгарта стиснула долоню Арніки. Від мовчазної обіцянки їй ніби камінь з плечей упав. Індгарт випромінював впевненість, хвилі її огортали Арніку теплою ковдрою.

— Знаєте, хто перед вами, — задоволено протягнув Індгарт. — Що ж, думаю, те, чим вам це загрожує ви теж знаєте.

Індграт повернув голову, щоб Арніка могла бачити край його обличчя й підморгнув. Вона задихнулась від того, наскільки легко та розважливо він ставився до всієї ситуації. Потім прижався до землі й вистрілив, як скручена пружина. Мить й тіло близнюка з гулким звуком упало вниз.

Руда голова покотилась по бруківці й з гулким стуком ударилась об голову брата. Арніка затиснула рот рукою, стримуючи блювоту. Кров залила врите до середини в землю каміння, розтікаючись широкою плямою й просочуючись вглиб пересохлої без дощів землі. Крик застиг у грудях Личило б щось вигадати, але Арніка не могла зробити й кроку. В голові жодної бодай найменш корисної думки.

Краєм ока вона помітила рух. Інший з близнюків прийшов до тями й підвівся. Його очі зачепились за голову брата, що лежала в нього під ногами в бруду та власній крові. Верхня губа вигнулась, оголивши гостріші лез зуби. Мить і він був поруч. Холодні пальці металевими щипцями стиснули горло Арніки.