Влад Заводський - Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський

– Моя мета – здолати ворогів і врятували жителів Райлівець від зла! – впевнено відповіла дівчина.

– Приймається, – сказав голос. – Але будь обережною у своїх діях.  Роби добро і воно завжди буде з тобою. Робитимеш це – не буде з тобою зла.

Після промови голосу, в руці дівчини з’явився меч із чорною рукояттю, лезо якого поблискувало. Вдарила вона ним по темряві і пробудилася у лісі, де з нею були її подруги та лиходії знаходилися коло них.

– Що там таке задумала? – спитала постать.

– Нічого особливого,  – відповіла Оля, випрямивши ліву долоню в якій появився духовний меч, який раніше був у неї. Стиснула його та направила на ворога.

– І що тут такого? – запитав він, сміючись. – Якоюсь ганчіркою мене не здолаєш. Я – твій перший укол, покажу тобі справжню силу.

І появився блискавичний меч у руці його, з якого вилетів грім та ранив Олю в ліве плече. Від шаленого болю, дівчина схопившись за нього, присіла на ліве коліно. Глянувши на неї, ворог сказав:

– Ну що ж, Хмарецька… Боролася ти за народ, а тепер вклоняєшся мені. Коліна, Олю, мені мало. Давай ще опусти голову переді мною і прослав мене. Я той, який здолав тебе, а до того ніхто не зміг цього зробити.

Лікарка нічого не відповіла, лише закрила очі. І побачила вона, що опинилася у полі, де видно недалеко хату і подвір’я, на якому маленька Оля благала маму, щоб не вбивала курку Гарну, а продала її сусідам. Мати на це погодилася і виконала прохання Олі. Та зникла хата з її очей, зникло подвір’я, залишилося поле. І побачила Хмарецька перед собою на землі курку Гарну, яку вона дуже любила в дитинстві. Курка сказала їй:

– Олю, не бійся мене, тільки вір у свою силу. Духовний меч, який ти пробудила ще кілька років тому, не є досконалим. Для того, щоб зробити його сильнішим, тобі потрібно дізнатися його назву. Цим ти пробудиш його другу стадію по імені «Старт». Той, хто тобі був дуже дорогим, кого ти зберегла у своєму серці, стоїть перед тобою. Я є твій духовний меч. Моє ім’я Гарна. Ти дала його мені. Тому, Олю, звернися до мене і я дам тобі свою силу.

Дівчина відкрила очі і побачила ворога, який гордував собою. Тоді вона встала на ноги, прибрала руку з глибокої рани і сказала до духа меча:

– Скинь пір’я, Гарна!