Влад Заводський - Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський

– Олю, слухай мене уважно, – звернулася до неї Люба Іванівна. – Ці люди не знають що роблять, бо розум їх відключений та підключений до п’ятигранної системи, за допомогою якої ними контролюють. Під шкірою у цих людей знаходиться квадрат, через який і здійснюється контроль. Він був введений у них уколом, який дають від Фіцедули. Ти з Вірою це добре знаєш, але не знаєте ви як це зупинити.

– Ви знаєте як це зробити? – запитала Оля.

– Якби ж, Олю, якби ж…. – відповіла Люба Іванівна. – Потрібно зняти з них ці мікроскопічні квадрати, для того щоб звільнити їх від контролю. Але вже пізно їх знімати. Не треба було їм того приймати.

– То, бабцю, вони вже прийняли, – звернулася до старої Віра. – То, що було назад не вернеш. Людей контролюють і цей контроль ми зразу не зупинимо. Ворог тримає їх розум і тіло та хоче забрати їхню душу. Ми не маємо цього допустити. Треба обов’язково нам рятувати їх душі.

Віра заплющила очі й сказала:

– Боже, врятуй людей, які не знали на що йдуть.

Буквально через хвилину, на площу приїхав бус з якого вийшла медична рятувальна група людей у білих балахонах, які мали на голові респіратори. Олі, Любі Іванівні та Вірі стало погано. Дівчина, схопившись за серце впала на коліна, Цаплінська впала на землю, а внучка почала задихатися. Люди в балахонах підбігли до них і сказали:

– Ми прийшли сюди, щоб вам допомогти.

– Спочатку надайте допомогу он тим людям, з яких ви зробили роботів – сказала Оля, вказавши на натовп.

– Так, спочатку їх врятуйте – сказала лежачи стара.

– Це все політика – відповіла людина в балахоні. – Ми до того відношення не маємо. Просто цей вірус засів у повітрі. Якщо він на вас подіяв, значить ви не вакциновані. Дозвольте допомогти вам, вколовши препарат, який миттю усуне вашу проблему. Ви можете не погодитися і маєте на це повне право. Це є те, що покриє Фіцедулу.

– Робіть, як знаєте – відповіла Оля, тримаючись рукою в області серця. – Шляху далі просто немає. Тому я погоджуюся на це.

– Коліть і мене! – крикнула до них Люба Іванівна. – Ви добре бачите, що моя внучка задихається. То чого стоїте та роздумуєте над тим, чи помагати нам? Самі ви пустили в повітря ту заразу. Тож забирайте її геть. Тепер тих, що проти вбиваєте. Хочете вколоти нам зброю знищення. Ще й кажете, що цим нам допоможете.

Члени рятувальної групи вкололи Хмарецькій та Цаплінській дві дози препарату і запропонували його Вірі.

– Ні, – ледве сказала дівчина. – Що би там не було, але я не піддамся вашому обману, і не дам ворогу забрати мою душу.

– Віра, ти що, хочеш загинути? – запитала її Оля та втратила свідомість.

– Добре кажеш, Віра – звернулася стара до внучки. – Скажу, що заради тебе я готова піти і на таке. Тільки щоб ти не втратила душу.

Люба Іванівна втратила свідомість, а у Віри стан погіршився і вона, задихаючись, впала на землю. Побачивши це, люди в балахонах взяли її та занесли в бус, де підключили до кисневого апарату. Приїхав поліцейський автомобіль з якого вийшов Шмигаль.

– Стояти, хлопці, – сказав поліцейський, направивши на них зброю. – Можливо ви лише виконуєте наказ, але зараз мені все поясните. Тому, що я прекрасно знаю, що понад шістсот людей, які зараз на площі, не повстали проти голови Хмарецького, а їх просто через мікросхеми, які розташовані в них під шкірою, підключили до п’ятої системи, а на початку серпня, чорним вороном, цей квадрат був вирваний з мене.

– Спокійно, пане поліцейський, – звернувся хтось з рятувальної групи. – Ми врятуємо життя цій дівчині. А те, що ви сказали є правдою. Тільки для того, щоб все пояснити, потрібно трохи часу.

– Нічого, хлопці, – відповів Шмигаль, опустивши зброю. – Ви зрозуміли, що вас впіймано на гарячому. І якщо ви вже підтвердили мої слова, то скоріш за все, знаєте, що тут і для чого відбувається. Зараз мені поясните.

Тим часом Оля, яка втратила свідомість, знаходилася в чорному просторі, де за кілька метрів навпроти себе побачила невідому постать, яка була її росту, тіло її все біле, а очі палали чорним вогнем. Не розуміючи, що коїться дівчина запитала: – «Де я?», – але відповіді на це не отримала. Тоді спитала:

– Хто ти?

– Я твоя перша доза, яку тобі вкололи – відповіла постать.

– Геть звідси, негайно! – крикнула лікарка, махнувши рукою.

– Ти мала зі всіма кричати геть Хмарецького, – сказала постать. – але чогось то опинилася тут. Мабуть твоя внутрішня сила блокувала цей наказ. Незважаючи на це, у тебе немає шансів, щоб мене подолати. Тому я здолаю тебе і заберу твою душу.

– Внутрішня сила… – роздумувала дівчина. – Що це?

І тут вона згадала той нещасний день, де її з подругами викрали та посадивши в автомобіль відвезли до лісу. Оля згадала, що сталося після того, як їй нанесли удар битою, внаслідок якого вона втратила свідомість. Опинилася дівчина у чорному просторі, де чийсь голос спитав її:

– Дівчино, яка твоя мета?

– Моя мета… – сказала вона роздумуючи. – Де я? І що зі мною сталося?

– На межі між земним і духовним, – відповів голос. – Ти тут тому, що при земному житті у тебе стався смертельний удар, який відправив тебе сюди. Духовна сила, яка в тобі, не дала тебе вбити. Тому ще раз запитую: яка твоя мета?