Arachne - ХІллер 2, Arachne

Ліліан, зібравшись із силами, знову кивнула. Вона йшла за ним, знаючи, що цей шлях був сповнений небезпеки. Але вона знала, що тепер між ними є щось більше — не тільки гра, не просто полювання. Це був зв'язок, який неможливо було ігнорувати, навіть якщо їх шляхи знову розділяться.

Вони удвох рухалися вузькими провулками, ховаючись у тіні нічного міста, і Ліліан відчувала, як напруга поступово стискає її груди. Хіллер рухався так, ніби сам був частиною цих темних вулиць: його кроки були легкими, безшумними, його силует ніби розчинявся серед громіздких контейнерів для сміття і неясних обрисів будівель. Він йшов упевнено, кожен його жест був усвідомленим, і Лілі відчувала, що він не просто веде їх до порятунку — знає це місто на інтуїтивному рівні.

Дощ поступово стихав, але його мокрий слід залишався на бруківках, перетворюючи їх на блискучі слизькі смуги, що відбивають рідкісні вогні. Світло неонових вивісок, як і раніше, мерехтіло вдалині, створюючи ілюзію якогось далекого, чужого світу, де люди не мали потреби ховатися в тіні, ховаючись від невідомого ворога.

Лілі йшла позаду нього, і щоразу, коли він озирався, вона ловила його погляд — насторожений, але сповнений впевненості. Він знав, що вони не можуть собі дозволити навіть миті розслаблення. Можливо, їх переслідували. Можливо, хтось уже прочісував ці вулиці, розшукуючи їх. Але Хіллер залишався незворушним, ніби кожен його крок був давно продуманий і прорахований. Лілі намагалася відповідати, але її думки постійно поверталися до того моменту на даху — до того поцілунку, який був таким тихим і швидкоплинним, але залишив у її душі глибокий слід.

І ось тепер, ховаючись у цих провулках, вона спіймала себе на думці, що всередині неї розпалюється бажання - бажання захистити Хіллера так само, як він захищав її. Весь цей час вона бачила в ньому лише злочинця, людину поза законом, але тепер він ставав для неї чимось більшим. Він був тим, хто ризикнув заради неї, хто став її рятівником у той момент, коли все виглядало втраченим. І це почуття було набагато сильніше, ніж просто почуття обов'язку чи подяки.

Вони досягли старої цегляної будівлі, стіни якої покривалися тріщинами і графіті, і Хіллер зупинився, жестом вказавши Лілі завмерти і почекати. Він повільно прочинив двері, перевіряючи, чи є небезпека попереду. Лілі затамувала подих, відчуваючи, як її серце відбиває тривожний ритм. У цей момент вона зрозуміла, що їй потрібно довіряти йому, повністю довіритись його навичкам та його інтуїції.

Коли двері безшумно відчинилися, Хіллер обернувся до них і махнув рукою — йти за ним. Лілі зробила крок усередину, відчуваючи, як її черевики м'яко ступають по старих, стертих дошках підлоги. Всередині було тихо, тільки шум води, що капає десь, порушував цю тишу. Вона відчувала, як напруга поступово спадає, але водночас посилюється її занепокоєння.

Вони пройшли темним коридором, і Лілі спіймала себе на думці, що знову думає про його безпеку. Незважаючи на всю свою холодність і рішучість, він був уразливий. І хоч би як їй хотілося бачити його невразливим, тепер вона знала правду: він ризикує так само, як і вона.

Коли вони зупинилися наприкінці коридору, Хіллер обернувся до неї. Його обличчя було частково приховано тінню, і в цей момент у його погляді вона побачила ту ж напружену турботу, яку відчувала на даху. Він підняв руку і обережно торкнувся її плеча, ніби перевіряючи, чи вона гаразд.

"Ми тут на якийсь час. Я знаю місце, де можемо сховатися до світанку," - тихо сказав він, його голос звучав м'якше, ніж зазвичай. Вона відчула тепло в його словах, ніби він намагався її заспокоїти, дати зрозуміти, що він поруч і не допустить, щоб щось сталося з нею.

Лілі трохи кивнула, і її погляд на мить пом'якшав. Вона спробувала сховати тривогу, але знала, що Хіллер занадто проникливий, щоб цього не помітити. Між ними знову виникло це відчуття тендітної довіри — як міст, який вони будували крок за кроком, незважаючи на всі небезпеки та сумніви. Вона відчувала, що десь у цій темряві вони знайшли щось, що було важливіше за гру в злочинця і копа.

Вона зібралася з думками, підвела очі і глянула прямо в його темні, проникливі очі. "Тільки пообіцяй мені одне, Хіллер," - сказала вона тихо, але з рішучістю. Він не відвів погляду, чекаючи її слів. "Залишайся обережним. Мені не потрібно, щоб ти став героєм заради мене."

Він усміхнувся — ледь помітно, але в цій посмішці було стільки прихованої ніжності, що її серце здригнулося. "Я не герой, Ліліан. Просто той, хто, можливо, не зміг би залишити тебе там одну."

Вона знала, що в його словах була правда, і це раптово зробило їхній зв'язок ще глибшим. Вони опинилися в ситуації, коли їхні долі переплелися невипадково, а з якоїсь невідомої причини. І тепер вона знала, що не відступить, що піде до кінця, навіть якщо доведеться ризикнути всім.

І коли вони зникли в глибині старої будівлі, Лілі відчувала, як її рішучість та почуття ставали все міцнішими.