Роберт Франклін Янг - Коли час лише починався

пройшов стрибок.

Карпентер перевів годинник з 16.16 на 15.16. - Нумо, хлоп'ята, погляньте вгору - є там

птеранодони? Вони довго вдивлялися крізь листя в небо. - Жодного, містере Карпентер, -

відгукнулася Марсі. Очі її горіли захопленням.- Ні єдиного! - Так, утерли ви носа нашим

вченим! - захоплено заявив Скіп.- Вони вважають себе за дуже розумних, але їм і в голову не

приходило, що можна подорожувати в часі...

А як далеко можна перескочити в майбутнє, містере Карпентер, - я маю на увазі, на

справжній машині часу? - Якщо вистачить енергії - хоч до кінця часів, якщо він є. Але

7

подорожувати вперед зі свого сьогодення заборонено законом. Представники влади 2156

року вважають - людям ні до чого завчасно знати, що з ними буде. І тут я, як виняток,

вважаю, що вони мають рацію. Він відключив автоматику, перевів Сема на ручне управління

і повернув під прямим кутом до колишнього курсу. Через деякий час вони вибралися з лісу

на рівнину. Вдалині, на тлі димчасто-блакитного неба, вимальовувався білою смужкою

ланцюжок круч, який він запримітив ще раніше. - Ну, а що ви скажете щодо ночівлі на

відкритому повітрі? - запитав він. Очі у Скіпа стали зовсім круглі. - На відкритому повітрі,

містере Карпентер? - Звичайно. Розведемо вогнище, приготуємо їжу, розстелимо на землі

ковдри - зовсім на індіанський манер. Можливо, навіть відшукаємо у скелях печеру. Як,

годиться?

Тепер широко розплющилися вже дві пари очей. - А що таке "на індіанський

манер", містере Карпентер? - запитала Марсі.

Він розповів їм про індіанців арапахо, шайєнів, кроу, апачів і про буйволів, і про

безкрайні прерії, і про останній бій Кастера, і про завойовників Дикого Заходу, і про

Сидячого Бика - і весь час, поки він говорив, вони не зводили з нього очей: наче він ясне

сонечко, якого вони ще ніколи в житті не бачили. Покінчивши з Диким Заходом, він почав

розповідати про громадянську війну і Аврама Лінкольна, про генерала Гранта і генерала Лі,

про геттисбергське звернення, битву на річці Булл-Ран і поразку біля Аппоматтокса.

Ніколи ще він так багато не говорив. Йому і самому це здалося дивним: його захопило

щось таке, що він раптом відчув себе веселим і безтурботним, все йому стало байдуже,

залишилося тільки одне: ось цей день в крейдяному періоді і двоє дітей з круглими від

здивування очима, що сидять поруч з ним. Але він не став довго про це роздумувати, а

продовжував розповідати про Декларацію незалежності і американську революцію, про

Джорджа Вашингтона і Томаса Джефферсона, про Бенджаміна Франкліна і Джона Адамса, і

про те, як сміливо мріяли про світле майбутнє отці-засновники, і наскільки краще було б,

якби занадто заповзятливі люди не скористалися б їх мрією в своїх корисливих цілях, і як

настав час, коли ця мрія все-таки більш-менш збулася, скільки б злочинів не було здійснено

в її ім'я. Коли він завершив, вже настав вечір. Прямо попереду впиралися в потемніле небо

білі скелі. Біля підніжжя скель вони знайшли відмінну, ніким не зайняту печеру, де могли зі

зручностями влаштуватися всі, включаючи навіть Сема, і при цьому залишалося ще місце

для вогнища.

Карпентер загнав ящурохід в печеру і поставив його до задньої стінки. Потім він

висунув захисний екран, охопивши ним всю печеру, урвище, що нависало над входом до

печери, і напівкруглу площадку перед нею. Ретельно оглянувши місцинку, захищену

силовим полем, і переконавшись, що в до них не потрапили рептилії, якщо не рахувати

декількох дрібних і безпечних ящірок, він направив дітей за хмизом для вогнища. А сам тим

часом налагодив біля входу в печеру напівпрозоре поле, яке приховувало від погляду все, що

відбувається вусередині.

Нарешті діти втратили свою колишню стриманість, принаймі Скіп.

- Можна я розведу вогнище? - кричав він, стрибаючи на місці.- Можна, містере

Карпентер? Можна? - Скіпе! - докірливо сказала Марсі. - Нічого, крихітко, - заспокоїв її

Карпентер, - це можна. І ти теж можеш допомогти, якщо хочеш. Маленький вогник

незабаром розрісся у велике полум'я, забарвивши стіни печери спочатку в