АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

Хоче? Отримає. Тільки в чому сенс?

Поки я "одягався", вона поклала мені в рот кілька пластівців попкорну. А потім... Не очікував, звісно, але в сексі вона крута. На вигляд скромна мила дівчина. Ніколи б не подумав, що вона вміє щось подібне. Кайфонув я реально. Хоч і сам виклався по максимуму.

- Ну, розкажи мені що-небудь хороше, - попросила співрозмовниця, бігаючи тьмяним променем ліхтарика по стінах залу. Ми розляглися на сидіннях і доїдали попкорн.

- У всьому можна знайти хороше. Іноді потрібно просто краще придивитися.

Зараз я собі мало уявляю, як правильно сприймати Райлі-Грейс. Раніше - просто знайома. А близько до себе я нікого не підпускаю. Уточню: секс - це не близько. Це всього лише секс.

- До речі, ти не дуже заморочуйся з назвою наших стосунків. Не потрібні ні статуси, ні ярлики. Та й узагалі не надавай цьому якогось значення. Буває, - почув я.

- Гаразд.

Облаштуватися тут? Подивимося. Поки що так, як є. Далі - буде видно. Я не знаю, як зрозуміти, де кінцева зупинка.

Чому мені весь час здається, що кожен наступний день - це все ще не бій, а чергове тренування? Життя в очікуванні феєричної прем'єри, відсиджуючись на нескінченних репетиціях. Коли буде той найважливіший день, заради чого все це почалося і закрутилося? І як зрозуміти, що це саме Той день? А якщо його не буде взагалі? Як дізнатися, що ти вже прийшов туди, куди потрібно дійти? Чи це безцільна подорож? Просто дорога. Тоді, куди йдуть люди? Може, важливо не "Куди?" дійти, а "Як?"? Як стати собою і визначити своє призначення? І що це за дівчина зі снів? Учора вона знову мені наснилася. Цього разу посміхалась. І так набагато краще. Цікаво, що я без слів і розмов знаю цю людину. За весь той час, який мені доводиться за нею підглядати, я побачив і вивчив напам'ять щонайменше сотню емоцій, що відображаються в її очах. З них вісімдесят - різноманітні версії смутку. Мені вже вловима найменша зміна її настрою. Я це відчуваю. І бачу все за її поглядом. Вона взагалі існує? У чому суть цих побачень?

Після нещодавнього спекотного візиту Райлі-Грейс у мої "апартаменти" Стівен почав розмовляти зі мною з якимось роздратуванням. Збіг? Він у курсі, що там було? Чи це якийсь його особистий внутрішній конфлікт із життєвідчуттям? Вони з сестрою днями про щось емоційно сперечалися.

- Не звертай уваги, - відмахнулася знайома, коли я спробував з'ясувати причину його невдоволення. - Йому потрібні гроші. Ось він і піниться не гірше вогнегасника. А знаєш, сьогодні він їде за місто. Не хочеш прийти в нашу кімнату? У тебе буде можливість поспати нарешті на ліжку, а не на сидіннях.

- Прийти до тебе, щоб поспати на ліжку? - уточнив я.

- Ну так. На зручному чистому просторому ліжку. Обробиш мене і виспишся. Завтра ж вихідний.

- Людей вводять в оману твоя безневинна посмішка і янгольські кучері. Я, оцінюючи твою зовнішність, твою сутність по-іншому уявляв.

- Не заморочуйся, Ведмедику, - вона підморгнула, простягнула мені якийсь пиріжок і, відійшовши від віконця для продажу квитків, повернулася до своєї роботи.

Сплативши свою вечерю в кафетерії, я вийшов на вулицю і забрів у парк. Була малообіцяюча п'ятниця. Я більше не збирався нікуди йти. Поки сидів на лавці, познайомився з молодим хлопцем. Тайлер. Цікавий співрозмовник. Тимчасово працює далекобійником. Раніше, коли ще жив у Штатах, був медбратом. Зараз перевезеннями намагається зібрати грошей на власне шоу. Він показав мені відео на своєму телефоні. Запис однієї з репетицій їхньої трупи. Гімнастичні та акробатичні трюки він виконує віртуозно. Молодець. У них цілий колектив, задіяний у постановочному номері. Все так злагоджено, синхронно і відточено. Як єдиний організм. Це чудово. Взагалі, поважаю людей, у яких є мета. Котрі наполегливо працюють, пітніють, урізаючи свої бажання і права на відпочинок, для її досягнення.

Але зараз не про це. Я про випадковості.

- Віриш в удачу? - запитав Тайлер.

- Мало. Вірю в терпіння, у величезне бажання, у працю, у зусилля і спроби.

- А я - ще й в удачу. Бачиш он той магазинчик? Там продають лотерейні квитки. Щоп'ятниці я обов'язково купую хоча б один.

- Виграв?

- Трохи. Хочеш спробувати? Я саме збираюся туди.

- Це викинуті гроші, - я не песиміст, але це - точно казки.

- Як хочеш. Дочекайся мене.

Хлопець пішов у магазин і повернувся за кілька хвилин.

- Тримай. Це тобі, - новий знайомий простягнув мені один зі своїх різнокольорових папірців.

- Не треба.

- Бери. Це моментальний розіграш. Потрібно просто стерти захисний код і дізнатися суму виграшу. Ну, або "невиграшу".

Він був дуже наполегливий.

- Дякую, звісно, - я простягнув йому банкноту з кишені. - Скільки він коштує?

- Неважливо. Приємно було познайомитися. Мені час іти.

Співрозмовник не взяв грошей. Застрибнув у автобус і поїхав. А я поклав у кишеню квиток і попрямував до кінотеатру. Там, безумовно, не таке зручне спальне місце, як у Райлі-Грейс. Ліжко в неї справді гарне. Після жорсткої обробки власниці цього ліжка я вимкнувся. І навіть не міг пригадати, коли так якісно спав. А вранці виявив, що поруч із моїм обличчям на подушці розвалився її ледачий кіт. Але сьогодні знову сон на сидіннях.