Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна

«Мене навіть не кличе», — кольнуло в серці.

Жінка глянула на годинник: уже майже хвилину лунає голосний плач. Добре, що середня донька сьогодні ночує в подруги, а старша в навушниках узагалі нічого не чує.

«Ну чому ж він не йде? Невже відійшов занадто далеко?»

Оксана роздратовано видихнула і вже збиралася брати малу на руки, коли почула швидкі кроки. За мить Тарас зазирнув до дитячої.

— Вона не хоче зі мною, — примирливо промовила жінка. — Тебе кличе.

Тарас кинув на дружину швидкий неприязний погляд.

— Може, для початку світло слід вимкнути! — обурився він пошепки.

— Так-так, — Оксана слухняно вимкнула світло й тихо вийшла з кімнати, спостерігаючи, як мала схлипує в батька на руках.

Ще мить повагавшись, жінка вийшла до задніх дверей і замкнула їх на ключ. Оксана чудово розуміла, що такі несерйозні дії надовго чоловіка не втримають, але принаймні цей бій вона виграла.

Стас переможно скинув руки догори, коли його онлайн-команда тріумфувала в черговому раунді комп’ютерної гри.

— Класно ми їх… — пролунав у навушнику голос його найкращого друга Сергія.

— Ага, як лохів розбили! — не стримував радості хлопець. — Ну що, ще катку?

— Ніякої катки! — До кімнати зайшла мати, і Стас аж підскочив від несподіванки.

— О, чуваче, батьки на твоїй території, — прозвучала у навушнику насмішкувата фраза.

— Ага, — пробубнів хлопець, — той випадок, коли віртуальність краща за реальність.

— Я все чую! — Мати виставила руки в боки. — Ану вимикай свою іграшку й пішли вечерять.

— Мамо, а ти чула про особистий простір і повагу до індивідуальності підлітка? — Станіслав усе ще сподівався почати новий раунд гри.

— А ти чув, що як не будеш слухати матері, то на Новий рік не получіш нового телефона?

Стас неохоче вимкнув гру і скинув повномірні навушники на стіл. Крутнувся на стільці й повернувся до матері.

— То он яка вона, ціна моєї хорошої поведінки?

— Ніби ти не знав, — поблажливо всміхнулася жінка, а потім роззирнулася, — а ще ціна хорошого навчання і прибирання за собою.

Хлопець позірно закотив очі й потягнувся на стільці.

— Ма, навіщо мені те навчання? Я на «Твічі» своїми стрімами про «Dota 2» вже заробляю гроші. А завдяки фоловерам і донатам я сам собі через місяць телефон куплю. І взагалі, мені ще трохи підвищити скіл, і я стану кіберспортсменом.

— Що тобі підвищити? — нахмурилася мати.

— Скіл… — хлопець дратівливо видихнув, — ну, рівень.

— Ти ж знаєш, синку, можеш не стараться, я все одно нічьо не поняла з того, що ти сказав. Окрім того, звісно, що ти скоро станеш спортсменом. За це я завжди обома руками й ногами. Наш батько в молодості он знаєш як м’ячика гатив. А дід твій…

Станіслав заплющив очі.

«Ну що скажеш людям із кам’яного віку?»

— Батько вже повернувся з магазу? — натомість запитав він.

— Так, батько в гаражі, машину ставить. — Мати зупинилася на виході з кімнати. — Якби ти хоч на мінуточку відволікся від комп’ютера, то бачив би щось і в цьому світі, а не тільки в паралельному.

— Віртуальному, ма…

— Яка різниця, — кинула жінка і вийшла з кімнати.

Станіслав видихнув так, наче щойно безрезультатно намагався щось утовкмачити малій дитині, а потім нарешті підвівся з крісла. Юнак потягнувся, покрутив головою — суглоби задоволено хруснули, радіючи, що нарешті мають шанс рухатися.

Коли хлопець зайшов до вітальні, його молодша сестра вже сиділа за столом і активно водила пальцями по екрані смартфона. Дівчина ніяк не відреагувала на появу брата. Станіслав умостився поруч, а Іра навіть голови не підняла. Тоді хлопець висмикнув телефон з її рук.

— Віддай! — розсерджено заволала дівчина.

— І не віддам. Із ким ти переписуєшся, з якимсь бойфрендом? — Стас підняв руку подалі від чіпких пальців сестри. — Чи постиш якісь дівчачі бантики в інста?

— Тебе це колише? Віддай!

— І не віддам…

— Чесно, подивишся на тебе — і не скажеш, що тобі шістнадцять.

— А ти взагалі проти мене малолітка.

— Діти, чьо ви репетуєте? — до