Надя Фендріх - Сестри-вампірки 2

можна чекати чого завгодно! Міхай посміхнувся диявольською посмішкою, і тієї ж миті Дірк абсолютно точно зрозумів: він помре. Помре просто тут і просто зараз. Він подумав про маму й заплющив очі.

– Гере ван Комбаст! – покликав його чийсь голос. Але належав він явно не герові Цепешу  – це був жіночий голос.

«Напевно, я вже на небі, і янгол кличе мене в райські чертоги», – подумав Дірк. Дивно. Смерть від укусу вампіра Дірк уявляв собі трохи інакше: гострі ікла, що вп’ялися в шию, море крові…

– Гере ван Комбаст! – повторив янгол.

Нарешті Дірк наважився розплющити очі. На янголові були білі шати. У нього було русяве кучеряве волосся й сині очі.

– Мамуню? – розгублено пробурмотів Дірк.

Але ж його мама ще не померла! Так що ж вона тоді робить на небі?

– Гере ван Комбаст! – знову гукнув Дірка янгол і приклав руку до його чола.

Рука була холодна, немов крижинка, тому Дірк миттєво отямився. Ніякий це був не рай, а всього лише біндбурзька лікарня. А янгол виявився звичайною медсестрою на ім’я Урсула  – так було написано на її бейджику.

– Так, – з полегшенням видихнув Дірк ван Комбаст.

– Ну що ж, я вас лишаю! Розважтеся як слід! – Підморгнувши медсестрі, Міхай весело покотив свій візок далі коридором.

Мисливець за вампірами з полегшенням подивився на свою рятівницю. Впевненість потроху поверталася до нього. За той час, поки Дірк працював представником фармацевтичної компанії, він встиг зав’язати безліч приємних (а часом навіть романтичних) знайомств. Щоправда, зазвичай Дірк гидував молодшим медперсоналом, вважаючи за краще спілкуватися із солідними дамами-лікарями. Але в цю медсестру просто неможливо не закохатися. Вона була чарівна.

Урсула, напевно, і не здогадувалася, що дивний опівнічний пацієнт накинув на неї оком. Її увагу привернув величезний пластир у нього на лобі.

– Це вам санітари таке наліпили? – суворо запитала вона.

– Так, – ледь чутно сказав Дірк, зачарований вродою Урсули.

Та несхвально похитала головою.

– Це непорозуміння ми зараз приберемо!

Різким рухом Урсула здерла пластир з чола. Дірк завив від болю:

– Кі-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і!

Важка ж у неї рука!

– Ну от і все, – задоволено промовила вона, помахавши у Дірка перед носом пластиром, і посміхнулася своєю щирою усмішкою.

Дірк усміхнувся у відповідь. Ця медсестра  – сама чарівність. Та й гера Цепеша поблизу вже не було. Життя знову заграло барвами.

Замилувавшись красою медсестри Урсули, Дірк ван Комбаст не помітив, як квапливо поспішає від місця їхньої зустрічі гер Цепеш. У кожну клітину його вампірського мозку проник цей дивний, високочастотний крик мисливця на вампірів. Цей крик, немов електричний розряд, пронизав усе тіло Міхая  – від коренів синяво-чорного волосся до забруднених чорноземом п’ят (як і належить вампірові, Міхай регулярно набирався життєвих сил, стаючи на рідну землю, щоправда, на чужині йому доводилося тупцювати в лотку для котячого туалету, бо рідна земля лежала саме там). Але і земля, здавалося, не могла захистити його від цього мерзенного крику. Даремно він затуляв вуха. Уперше за всі 2676 років життя Міхай Цепеш відчув нестерпний біль. Сили покидали його, і він мріяв лише про одне  – мерщій сісти в ліфт і спуститися у свою лабораторію, де вже точно не було чутно вереску Дірка ван Комбаста.

«Криптон Крекс»  – величні та жахливі

Сільванія і Дака навіть не підозрювали, яке лихо спіткало цієї ночі їхнього татка на роботі. Затуляти вуха їм точно не спало б на думку, хоча саме тут наразі було дуже-дуже, надміру, просто вбивчо гучно.

Даці здавалося, що вона марить, бо такого насправді не може бути. Ще вчора вона навіть уявити не могла, що її занесе в якусь похмуру занедбану церкву в самому серці Німеччини. І ось вона тут, стоїть під самісінькою сценою, на якій виступають величні та жахливі «Криптон Крекс».

Рафф видавав приголомшливо-віртуозні партії на ударних, час від часу здіймаючись у повітря разом з установкою.

Бато мав такий кровожерний вигляд, що здавалося, ніби він зараз лигне ту величезну кістку, на якій грав.

Онко зняв із себе футболку і запустив її в натовп фанатів, котрі несамовито верещали і біснувалися від захвату. Дака з надією дивилася на Мурдо. Заради того, щоб дістати його футболку, вона не пошкодувала б ані краплі своєї напівлюдської крові.

– Yeah! «Бет Чорч»! Ви всі zenzatoi futzi! – звернувся до натовпу Мурдо низьким грудним голосом, окинувши поглядом залу.

Дака щосили замахала руками.

– Я ту-у-ут! Поглянь на мене! Я ту-у-ут! – горлала вона, злетівши над натовпом і сподіваючись, що Мурдо її помітить.

– Ти нормальна?! Цього не можна робити! – гнівно зацитькала на неї Сільванія.

Але Дака, наплювавши на всі заборони, знову шугонула в повітря.

– У-у-у-у-у-у-у-у-ух!

Сільванія знизала плечима: нехай сестра робить, що заманеться, якщо вже вона така безсовісна.

Докладені зусилля Даки принесли плоди: Мурдо помітив її і посміхнувся. А потім він простягнув їй руку та витяг на сцену. Дака нетямилася від радості. Сотні мільйонів кажанів танцювали в її животі.

– Як тебе звати? – запитав Мурдо.

Подумати тільки! Сам Мурдо цікавиться її ім’ям!

– Дака! – вигукнула вона, сяючи від щастя.

– Дака…  – задумливо повторив Мурдо і подивився їй в очі.

Дака заціпеніла. Як же їй хотілося, щоб ця мить тривала вічно!

Але тут Мурдо шалено вдарив по струнах своєї гітари і заревів:

Zerpes knax nietzka flor.

Zippi zappa prakerascha.

Vroka, vroka, woppes. Kraxlawatti,

Zimmpeszompes schnatzmazoje

Knarx, knarx woppes! Kra kra kra,

Schnuti plopslerop! Velosni fruckta!

Дака літала, стрибала і ходила колесом по сцені. Разом із Мурдо вона гарцювала під найбожевільнішу хеві-метал-панк-реп-рок-музику у світі.

Мурдо дав їй мікрофон, і Дака навіть спромоглася заспівати разом із «Криптон Крекс» пару рядків улюбленої пісні.

– Трансільванія-я-я-я!

Концерт добігав кінця. Музика ставала дедалі шаленішою. Рафф щосили барабанив по ударних. Завивали гітари. Публіка, шаленіючи від захвату, горланила тексти пісень і плескала в долоні.

Дака, зрозуміло, теж несамовито аплодувала «Криптон Крекс».

Вклонившись, Мурдо пішов зі сцени, але, перш ніж зникнути за лаштунками, він схопив Даку за руку й потягнув її за собою.

Дака помахала Сільванії. Вигляд у обох сестер був ошелешений.

Мурдо! Взяв із собою! Даку! За лаштунки! Щось просто незбагненне!

«Небилиця якась!»  – думала Дака, коли Мурдо вів її через натовп фанатів. Усі вони були старші за неї і вбрані більш кричущо та креативно. Але Мурдо, здавалося, зараз зовсім не помічав ані самих фанатів, ані їхнього шалу. Не звертаючи уваги на захоплені крики шанувальниць, він впевнено вів Даку за собою, міцно тримаючи її за руку.

Приваблива медсестра

Цю нічну зміну медсестра Урсула сподівалася провести за новою вампірською сагою Франциски Бартон, та ба: у відділення невідкладної допомоги привезли дещо дивного, але вельми привабливого типа. Перев’язавши пацієнтові голову, надягнувши йому на шию спеціальний ортопедичний комір і загіпсувавши ногу, Урсула помістила його до окремої палати.

– Якщо вам щось знадобиться, натисніть кнопку виклику, – сказала вона підопічному, тицьнувши йому в руку спеціальний пульт.

Дірк ван Комбаст різко сів на ліжко.

– Ні. Я не можу тут залишатися.

Урсула здивовано подивилася на нього.

– Це все через вампірів, розумієте? – пробелькотів ван Комбаст.

Медсестра приклала руку до його чола, щоб переконатися, чи не вогневиця в нього бува.

– Я б таки рекомендувала вам якийсь час побути під наглядом.

– Так… тобто ні… Бачте, мій сусід… він  – вампір.

Урсула розсміялася. Їй, звичайно, довелося на своєму віку побачити різних пацієнтів, але цей був дійсно особливий.

– Якщо ви про Міхая Цепеша, то вам абсолютно не слід його боятися. Гер Цепеш працює в Інституті судової медицини при нашій лікарні. Ми з ним часто балакаємо. У нього прекрасна дружина і дві чарівні доньки. Тож відпочивайте і нікого не бійтеся. Я ще зайду до вас згодом.

Вона вже збиралася піти з палати,