Юні Хонг - Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту, Юні Хонг

перебільшеннями: наприклад, кажемо, що фотографія настільки приголом­шлива, що «всі аж баньки повитріщали» або «афтор пече, що аж хочеться ще». Літературні вислови, які ми використали б у розмові віч-на-віч, здаються недостатніми в інтернет-спілкуванні, і доводиться вдаватися до емоційніших виразів.

Приклади того, як технологія знищує нунчі, можна знайти навіть у найближчому оточенні: у кожного з нас є друг, якого постійно обдурюють якісь жахливі люди. Люди, з якими він познайомився онлайн.

Хай як добре ви знаєтеся на онлайн-спілкуванні, не варто довіряти тому, що ви дізналися з розмов в інтернеті. Неможливо замінити онлайн-спілкуванням особисті зустрічі, адже потрібно стежити за поведінкою співрозмовника безпосередньо й у реальному часі, щоб дізнатися, що він насправді думає. А якщо ви не розумієте співрозмовника, то не можете й отримати від нього бажаного, от і все.

Та як позбутися руйнівного впливу технологій на нунчі? Ви можете вдатися до декількох незначних дій, які, утім, призведуть до суттєвих змін.

Насамперед, надсилання емоційних повідомлень ніколи не на користь. Перше повідомлення ви надсилаєте людині, проте всі наступні — це лише відповідь на повідомлення. Можна сказати, що ваш телефон спілкується з телефоном вашого співрозмовника. Так нічого не з’ясуєш.

Розмова віч-на-віч, вочевидь, доречніша в складній ситуації. Утім, якщо ви не можете зустрітися зі співрозмовником і мусите обмежитися листуванням, завершіть листа так:

1. «А ви як гадаєте?»

Вас цікавить, що думає співрозмовник, і ви не можете інтерпретувати його мову тіла, маючи лише листа.

2. «Обговорімо це питання додатково під час зустрічі».

Інакше кажучи, спробуйте домовитися про особисту зустріч.

А потім дійте рішуче: візьміть записник та організуйте цю зустріч віч-на-віч.

Нунчі для некорейців

Можливо, ви думаєте: «Я не планую їхати в Корею, тож навіщо мені нунчі?»

Проте чому ви переконані, що пов’язані з нунчі уявлення не знадобляться на Заході? Замисліться, чому деякі люди розв’язують важливі ділові питання, граючи в гольф, або чому більшість перших побачень передбачають вечерю чи певну страву. Невже для того, щоб заощадити час, виконуючи кілька завдань одночасно? Ні. Ми робимо так, бо підсвідомо знаємо: можна багато чого сказати про людину, дізнавшись, як вона поводиться на полі для гольфу або в ресторані.

Нунчі — це форма емоційного інтелекту. Хоча люди вже добре усвідомлюють важливість емоційного інтелекту в усьому — від виховання дітей до кар’єрного успіху, у дійсності більшість досі потай його зневажають. Якби ж то ці люди зрозуміли, що на нунчі ґрунтувалися цілі цивілізації, вони, можливо, менш скептично ставилися б до емоційного інтелекту.

З давніх-давен нунчі було вагомою частиною класичних західних філософії та релігії. Безумовно, тоді воно не мало такої назви, але цінності, утілені в нунчі, існували ще у давнину. Вони були наріжними для давньогрецьких і давньоримських стоїків, наприклад Марка Аврелія, імператора Рима з 161 до 180 р. н. е. У творі «Роздумування» він наводить багато порад у дусі нунчі, зокрема: «Головна річ — не хвилюйся. Далі, вп’яливши непохитно очі у своє заняття, пильнуй його»[16].

Книга приповістей Соломонових радить: «Не бракує гріха в многомовності, а хто стримує губи свої, той ро­зумний»[17].

Засади, співзвучні нунчі, були важливими і для ранніх християн. Деякі середньовічні християнські святі керувалися схожою ідеєю «розважливості» або «розсудливості». Власне, православний святий Іоанн Дамаскін, який жив у VII ст., писав, що чеснота розважливості «більша за всі інші чесноти; вона цариця і вінець чеснот»[18].

Дом Алькуїн Рейд, абат одного бенедиктинського монастиря у Франції та автор багатьох робіт з теології, стверджує: «У релігійному контексті розважливість — це процес видалення ваших власних бажань та упереджень із ситуації для визначення того, у чому могла б полягати воля Божа. Ключ до розважливості — у тому, щоб спостерігач неупереджено розглянув усі значущі умови рішення до його прийняття. Просто робити те, що заманеться, — це не розважливість».

Насправді позбутися притаманних нам упереджень дуже складно, проте усвідомлення їх хоча б дає змогу замислитися: діємо задля власної користі або заради блага інших? Незалежно від віри в існування «волі Божої», усі ми можемо навчитися розважливо й неупереджено аналізувати ситуацію.

Ці традиційні західні погляди чітко відповідають уявленню про нунчі. Утім, нині чесноти мовчазливості й розсудливості, здається, сходять нанівець. Маленьким дітям цілеспрямовано прищеплюють властиву західній культурі цінність «віри в себе» й самоствердження. Немає нічого поганого в упевненості, але надмірна увага до себе може призвести до нехтування «суспільним договором» — нашою відповідальністю перед іншими. Можна залишатися вірним собі й водночас ставитися до інших так, як ви хотіли б, щоб ставилися до вас, а не просто вимагати від них заслуженої, на вашу думку, поваги.

У наш час такі поняття, як нунчі, можуть здаватися не надто політкоректними, оскільки передбачають, що ви мусите дійти висновку про людину, не знаючи про неї майже нічого конкретного. Проблема полягає в тому, що в більшості життєвих ситуацій нам не вистачає конкретних даних, але ми хай там що мусимо зорієнтуватися. Нунчі може показати, як сприймати світ розсудливо, а не упереджено.

Невеличкий тест

Яка з описаних ситуацій свідчить про швидке нунчі?

А. Пригостивши вас чаєм, господар дому каже: «Мені здається, м’яса на всіх не вистачить, проте, може, ти пообідаєш із нами?» Ви відповідаєте: «Звісно, мені й гарніру вистачить».

Б. Після засідання ваша колега завершує презентацію словами: «Отже, якщо запитань більше немає, гадаю, можна зробити перерву на обід». Аж раптом ви кажете: «Власне, у мене ще залишилися запитання».

В. Ви знаєте, що, коли у вашого керівника поганий настрій, він ласує шоколадом, щоб подолати стрес. Ви заглядаєте в його кошик для сміття — чи немає там, бува, обгорток від шоколадних батончиків? — і тільки після цього просите його про підвищення.

Г. Ледве зайшовши до кімнати, ви розповідаєте анекдот.

Правильна відповідь: В. У цій ситуації ви витратили хвильку, щоб оцінити настрій свого керівника, і таким чином знизили ймовірність відмови.

Варіант А — це жахіття для господаря. Він відверто не хоче, щоб ви залишилися на обід. Якщо ви думаєте: «Що ж, тоді він мав попросити мене піти», то поводитеся препогано й нав’язуєте свою систему цінностей іншій людині. Людина в себе вдома й не зобов’язана нехтувати ввічливістю тільки тому, що вам більше до вподоби прямота, хай йому грець!

У варіанті Б підказкою слугувало слово «обід».

Щодо варіанта Г: якщо нема пожежі, ніколи не варто вдиратися до кімнати й узагалі хоч щось казати, не оцінивши ситуацію. Звідки ви знаєте, що, коли ви ввійшли, люди в кімнаті не обговорювали, скажімо, жахливий терористичний акт? Розпочинати розмову з анекдоту — це завжди кеп­ська ідея. Ніхто не засудить вас, якщо ви почнете спілкування не з жарту.

Розділ 3. Що заважає нунчі?