Вікторія Рудь - Кохання-зітхання, Вікторія Рудь

  Амурка прокинулась о пів на дев’яту. Вона озирнулась довкола. Її подруги ще спали. Гліба вже не було вдома. «Мабуть, він поїхав на роботу,» – подумала Амурка. На письмовому столі лежав папірець з нотами. Це була пісня присвячена Риті. Музинка теж прокинулася, заглядала через плече Амурки і невинно усміхалася.

 – Яка ж ти невгамовна, Музинко, ­– розсердившись, сказала Амурка, – ти використала його закоханість у своїх цілях.

 – Неправда. – Спокійно відповіла подруга. – Я використала його закоханість для загального блага. Ця пісня стане хітом.

 Амурка не мала сил сперечатися, тож просто махнула рукою і сказала, що сьогодні вони мають хоч трішки попрацювати, бо через Гліба і Риту зовсім занедбали усі справи. Розбудивши подруг, вона нагадала, що в кожної є список того, що потрібно було зробити на цьому тижні, після чого вони розлетілися в різні куточки міста. Повернувшись увечері в дім Гліба, талантонки побачили Риту, яка солодко спала в обіймах чоловіка.

 – Напевно, побачення вдалося, – щиро усміхнулася Музинка.

 Амурка кинула на неї гнівний погляд, але промовчала, бо в цій ситуації слова вже були недоречні.