Янина Кап (Зоя Маг) - Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)

— Мам-Ліз.. ну не набагато гірше від твоіх нічних походеньок.. — бурчало чадо, збираючись на зміну. 
— Шоо?!! — обурилась жінка і ляпнула по міцній спині вафельним рушником, яким витирала руки після приготування вечері. Лупила, куди дотяглася, називається. — ти за язиком стеж! Я вже тітка доросла, а ти пацан. Школяр вчорашній. 
«Вчорашній школяр» розвернувся і виростався у повен зріст, ледь не торкаючись маківкою старомодної люстри з китицями. 
— Позавчорашній .. — гримнув, але усміх ховав в куточках губа, від чого здавалося от-от зарегоче. 
— То я виходить вже пліснявою покриваюсь? — замахнулась ще раз на пасинка. — ах ти ж свинота мала….

Хлопець спотикаючись понісся всією своєю двометровою тушею через усю кімнату легко вивертаючись від жартівливих копняків мачухи.

— Може й не пліснявою,… ой! — відхопив ляща. — але пісок вже скоро сипатиметься, як мужика нормального не найдеш! Ой! — ще раз отримав. — Ну Ма…

— Не мамкай! — видихнула молода жінка й впала на табуретку на кухні. — от же ж.. Міш… я ж хвилююсь.. — підняла на сина втомлені очі.

Мишко відмітив стан матері… і йому це не сподобалось. 
«Знов без вихідних» — подумав про себе хлопець.

— Я теж за тебе хвилююсь… — присів навпочіпки цей великий маленький хлопчик, довірливо зазираючи в очі жінці. Взяв її руки в свої ведмежі долоні і притис до своїх губ. В цьому цілунку не було інтиму, лиш всеосяжна дитяча любов та повага. — ти гарна, молода… тобі дійсно треба влаштовувати своє життя. ..

— Ти моє життя.. — відповіла Ліза. 
— Ні, Ма.. — похитав головою. — я піду.. І дуже скоро. Тепер моя черга доглядати і допомагати тобі. — гмикнув і посміхнувся білозубою посмішкою. — і не завжди я зможу бути поруч, якщо не дай Бог, якась скотина тебе образить. Я вже виріс, Ма..

Ліза запустила пальці в неслузняну чорну чуприну, провела рукою, пропускаючи кучеряві завитки..

 «І справді виріс…» — подумала. Адже ось тільки нещодавно памʼятала, як побачила похмурого чорнявого хлопчика, який навіть розмовляти нею відмовлявся. Не хотілось згадувати і тримати в памʼяті прикрі моменти їхнього спільного життя, та на все життя запамʼятала, як вперше назвав її Мамою-Лізою після першої перемоги на юніорських змаганнях. Вона тоді так розплакалась, що навіть тренер злякано переглядався з іншими батьками і не могли допетрати, з чого ця тендітна жінко реве, мов білуга. 
А тепер он який став. Гарний, високий, розумний. Ну просто мрія і погибель всіх дівчат. 
— І коли ти тільки встиг…. — спитала скоріш себе, ніж його…— стригти вже треба. А то на Цоя вже схожий.. — .Хлопець знову осяйно посміхнувся. І проспівав:

— «Перемен, требуют наши сердца! 

перемен, требую наши глаза! 
Перемен! Мы ждём перемен!»

Ліза дзвінко засміяла і відкинулась назад, мало не впавши з табурету, не відчувши під спиною опори.

— збирайся вже, «работнік года». Мені теж вже час вирушати..

— Ага… — похмуро кивнув і чорний чуб спав на високе чоло. — мажорів киівських та можновладців обслуговувати?

— Тьфу ти! Не обслуговувати, а зустрічати! Я набігала сь свого часу з тацями та пивом. 
— От і звільнилась би з того генделика.. — фиркнув син і продовжив пакувати сумку. Розкосі очі скупились, а повні губи утворили тонку лінію. Мишко відверто був проти нічної роботи матері. 
«Краще б вже тількі в магазині працювала…» — думав хлопець. 

— Завдяки цьому, генделику, як ти кажеш, ми в змозі платити за цю квартиру і твоє навчання. Тому стулися, якщо не хочеш, щоб я сама тебе звільнила з цієї твоєї роботи….

Ох, не була в захваті Ліза від авантюри Мишка. Влаштувався в заміський комплекс тренером. З проживанням. Поки літо, ще нічого, а як осінь, навчання… Ліза навіть не хотіла про це думати. Та пасинок запевнив, що до літа заробить трохи грошей, а далі зможе влаштуватись в будь-який фітнес-центр. Або піде до лав ЗСУ, чого Єлизаветі, як матері, не хотілось від слова «зовсім».

Вони ніколи крупно не сварились. Мабуть не дуже велика різниця у віці, давала змогу знайти точки дотику та адекватно приймати рішення і йти на компроміси.

Провела хлопця і швидко прийнявши душ, натягнула легку квітчасту сукенку, білі кеди, зверху сірий кардиган і попрямувала на останню маршрутку. Лізу вкотре потішило, що робоча форма знаходиться в шафці в роздягальні закладу, а по тому, можна було не морочитися із зовнішнім виглядом. А там, шар червоної помади, трохи пудри та туші для вій, краплинка парфумів і все, готова. А поки їде в маршрутці, можна трохи подрімати.

Ні, все таки їй ніхто не потрібен. Єдиний нормальний чоловік в її житті це Мишко. Ходить до неї Только періодично, раз на місяць, як від чергової пасії втече, то того й достатньо. А бути знову покинутою… Ні, вона більше не хоче.