Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Звісно НІ! А що треба робити? – відлягло від горла і я була готова на нові подвиги.

– Нічого особливого. Зазвичай ми ходимо відзначити угоду до нашої кафешки. Тут недалечко є за рогом такий собі «Престиж». Готують смачно та й нас добре шанують. Ми навіть маємо у них окремо заброньований куточок, адже ніколи не вгадаєш мить підписання чогось нового, – пояснювала насичене життя «новосельців» Софія.

Я взялася за телефон, та Жанна мене зупинила:

– Так, стоп! Ти ж зібралася замовляти картоплю-фрі? Давайте я, як завжди? Скільки потягнеш, новенька?

– Скільки потрібно, стільки й потягну, – відповіла я впевнено, бо ще й копійки не витратила зі свого нового рахунку.

– Добре, тоді я штук на двадцять замовлю? – жваво підморгувала жінка.

– Жанно, як тобі не соромно? У дівчини квартира без ремонту стоїть. Ти що Дом Периньон зібралась пити? – знов прикривала недосвідчену стажистку наставниця.

– Ні. Просто думала, що й хлопці підтягнуться, – знизала плечиками Жанна. – Ну ні, то ні. На твої ширше погуляємо колись.

Жанна вправно зробила замовлення та вимовляла якісь назви страв, котрих я зроду не чула. А може мені так здавалося під враженням сьогоднішніх подій?

Скажу, що погуляли ми на славу! А той «Престиж» виявився звичайним столичним рестораном. Я вже проходила повз нього вулицею декілька разів, але всередині була вперше. Заклад виглядав пристойно та й страви, що замовила колега, були смачні. Офіціанти дійсно добре знали «новосельців» і обслуговували наче рідних. А ще пам'ятали про щедрі чайові й відпрацьовували їх не гірше, ніж ми свою комісію.

Після банкету всі дівчата були п’яненькі та веселі. На прощання вони обіймались і цілувались між собою по декілька разів. Мені дякували за прекрасний вечір, а біля входу вже зібралася купа викликаних таксі. Перевізники розбирали дівчат, щоб доставити додому й виходило, що моя угода додала грошенят у гаманці столичних водіїв.

Я була задоволена, наче дитина на Новий рік. Наклюкалася солодкого ігристого і в захмелілій голові стояв густий туман.

– Зараз приїде наш перевізник. Я викликала таксі, – пояснила Софія, коли закінчилися гості й зал ресторану опустів. Лише офіціанти виносили до кухні брудний посуд.

– Дякую Вам, Софіє! Ви праві: сьогодні надзвичайний день, – бурмотіла я та йшла за нею на вулицю.

На годиннику вже почалася нова доба, коли завзятий перевізник помчав нас містом. В його салоні розривалась якась гучна закордонна попса. Я сподівалася, що Софія вийде в центрі, а я попхаюся на свій масив. Та коли водій спинився біля осяяного хмарочоса, пані Навроцька розрахувалася з ним і лагідно промовила до мене:

– Виходь, красуне! Чого тобі пертися вночі на район? Переночуєш у мене, а завтра буде новий день і нові мрії.

– Я перепрошую, але це незручно... – завагалась я, прикриваючись манерами.

Бувалий дядько за кермом аж хмикнув від цієї чуйної сцени та сказав наступне:

– Дівчатка, в мене замовлень ще на пів ночі! Залиште пестощі за дверима. Солодкої вам нічки...

Я пропустила поза вухами ту репліку сторонньої людини, бо не хотіла ображати жінку, котра навчила мене заробляти гроші. Та й що такого зробиться, коли я до ранку прилаштуюся десь у куточку? Ця Софія така дбайлива!

Ми піднялися на десятий поверх. Коридори тут були такі ж величні, як і вся будівля. Ні, я вже бувала в елітних новобудовах. Там всюди квіти, картинки, охорона... Як кажуть: сервіс на висоті.

Та тільки це виявилось квіточками в порівнянні з невеличким палацом леді нерухомості. Квартира Софії нагадувала щось зіркове, в кращих традиціях Голлівуду. Замовні меблі з червоного дерева й паркет візерунками сліпили очі, а ще стильні м'які меблі з натуральної шкіри. Все гармонійно підлаштоване як один цілісний світ добробуту й розкоші.

«Ого! То от як живуть кращі рієлтори столиці? Мені до такого щастя не дожити» -без заздрощів подумала я й раптом почула з-за спини:

– Іди, маленька. Ванна кімната до твоїх послуг.

Я обернулася й не впізнала свого суворого наставника. Наразі Софія виглядала, наче цариця Клеопатра. У довгому прозорому вбранні, з розпущеним волоссям я її майже не впізнала. В агенції вона завжди у строгому костюмі, а зачіска – високий стильний вузол з волосся нагорі. А ще якось дуже сильно змінились її очі... Вони звабливо проникали до мене всередину й спалювали вогнем жаги.