Вайлет Альвіно - Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно

Розділ 5.1

До вечірнього балу мене готували з не меншою завзятістю ніж до зустрічі з гостями. Проте було видно, що всі наче трохи розслабилися і вже не так сильно хвилювалися, що я щось втну. Що ж мені це й було потрібно.

І знову зустріч гостей, розкланювання, пусті розмови про погоду, пусті компліменти, і фальшиві посмішки. Ні, можливо комусь і подобалося подібне дійство, і їхні посмішки були щирими, та свою я такою назвати не могла.

Якщо з чоловіками можна було доволі легко знайти прийнятну нейтральну тему для розмови, то от з жіночою частиною все було не так просто. Жінки, напевно як і всюди, дуже цікавилися модою, дизайном...і так далі, і тому подібне. А от я у цій темі була справжнім профаном. Тому мої відповіді часто звучали не доречно, що напевно в їхньому уявленні робило мене дурненькою недалекою принцесою. Що ж, і це теж входило в мої плани.

- Молодець, доню, ти тримаєшся добре, - підбадьорила мене мама, після нудної бесіди з однією подружньою парою наших гостей. На це я тільки посміхнулася. В якусь мить, мені здалося, що ця широченна неприродна посмішка приклеїться до мене назавжди. Тому я попросила для себе коротку перерву.

- Можна я вийду подихати на декілька хвилин.

- Втомилася?

- Так.

- Гаразд. Знаю, тобі це не дуже звично. Але повернися через десять хвилин, не можна, щоб ти пропустила перший танець.

- Добре.

Настав час непомітно втекти поки мене ще хтось не перехопив по дорозі.

Крок, ще крок, до балкона залишилося зовсім трохи. Благо, балкони були зараз пусті. Зазвичай люди починали виходи на вулицю, після танців, тому мій шлях був вільний.

- Фух, - розслаблено видихнула я, - нарешті тихе місце... Як же мені це все набридло...ооо, - тихо простогнала я і зовсім негарно сперлася на поручень, майже розляглася.

- Кхм...

- Хто тут?- я різко обернулася і побачила з іншого боку, в самому закутку чоловічу статуру, що ховалася в тіні.

- Я перепрошую, що не подав голос одразу, але не очікував, що леді почне розмовляти сама із собою...

- Ви нічого не чули! - виставила вказівний палець, наче мала чим пригрозити. На що чоловік підняв руки до гори, ніби здавався, і зробив два кроки вперед, на світло. 

Я змогла побачити його коротке біляве волосся, а також трохи розкосі очі, що було зовсім не характерно для наших людей. І хоч його зовнішність здавалася незвичною, та він все одно був симпатичним. 

Цікаво, а принц має схожу зовнішність? Шкода, що у них в країні існувала заборона на поширення портретів королівської родини...все ж таки було б цікаво подивитися від чого саме я відмовлялася.

- Не чув...і дуже перепрошую, що взагалі вам завадив.

- В такому випадку, чи буде не ввічливо з мого боку, попросити вас піти, я б хотіла побути сама, - і знову чарівно посміхнулася, як робила весь цей час до цього. 

- Ооо...не варто принцесо, так сильно старатися буди люб'язною зі мною. Я лише довірений охоронець послів. І це ще одна причина по якій я не можу вас залишити на одинці.

- Чому? Я не піддана вашої країни, і в мене є своя охорона.

- Поки що ні, але ж ми з вами знаємо, що це скоро зміниться, - багатозначно поглянув на мене. Була в мене думка з ним посперечатися і випровадити звідси, але розумно розсудила, що суперечка забере купу часу і купу нервів, та ще й може привабити непотрібну увагу.

- Гаразд, залишайтеся...тільки... помовчіть, я вас благаю, хочу хоч трохи відпочити від цього шуму.

- Звичайно, як забажає її високість.

Тяжко зітхнула... 

Її високість...

Принцеса...

В мене що, імені не має?

Так ми й стояли спершись на балкон в повній тиші. Я любувалася зорями та садом, так гарно освітленим місячним сяйвом, і намагалася не думати більше ні про що, наче всі мої проблеми просто не існують. А ще крадькома кинула погляд на охоронця. Він так само роздивлявся зорі, і якщо чесно виглядав дуже розслаблено, наче йому було цілковито все одно, що поруч з ним принцеса. Зазвичай всі напружувалися бути поруч королівських осіб...але не він. Це мене трохи здивувало, і навіть зачепило...та як слід обдумати цю дивину не було змоги.

Мої десять хвилин свободи закінчилися, я вже чула як оголосили, що танці почнуться через декілька хвилин. Я випрямилася, начепила на обличчя ту саму посмішку, і зробила крок до бальної зали.

- Тримайтеся, принцесо, лише декілька годин залишилося, - і хоч я не бачила його обличчя, та добре чула в голосі нахаби знущання.

- А ви жартівник, - трохи ображено сказала у відповідь, повертаючи голову в його бік.

- Зовсім ні...щиро вам співчуваю...

- Хм...в такому разі, дякую, було приємно з вами помовчати, - і пішла геть. А у відповідь почула тихе, - навзаєм.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍