Arachne - Аріанель , Arachne

Коли її пальці нарешті торкнулися шовкової стрічки, довкола свитка засяяла магія, і бар'єр, що оточував його, розчинився, немов вітаючи її дотик. Аріанель обережно зняла стрічку і розгорнула сувій. Папір був напрочуд свіжий на дотик, ніби його створили лише вчора. Однак на ній були написані слова, залишені давно, слова, які призначалися їй однієї.

Читаючи стародавні рядки, Аріанель дізналася пророцтво, яке перевернуло її світ. У ньому йшлося про те, що тільки вона, спадкоємиця двох стародавніх ліній, може відновити рівновагу між світлими та чорними ельфами. Її серце стислося від усвідомлення важливості цього моменту. Пророцтво свідчило, що її доля — не просто врятувати дідуся, а й покласти край багатовіковому розладу між двома народами, які ворогують з незапам'ятних часів.

Кожне слово пророцтва оживало перед її очима, начебто час підкорявся цим давнім письменам. Тепер Аріанель знала, що її шлях тільки починається. І цей шлях був сповнений таємниць, випробувань і, можливо, страждань. Але в її душі зародилася впевненість: її було обрано не випадково. Доля довірила їй завдання, якого вона не могла знехтувати.

Аріанель стояла перед вівтарем, тримаючи сувій у руках, і її очі пробігали по давніх письменах, вбираючи кожне слово пророцтва. У кімнаті панувала повна тиша, порушувана лише її власним диханням і ледь чутним пошепки магії, що струмує крізь стіни і стеля цього забутого місця.

Коли вона дійшла до останніх рядків, її серце забилося швидше, ніби передчуваючи важливість того, що вона має дізнатися. Пророцтво свідчило:

"У твоїх руках - ключ до відновлення рівноваги. Шлях твій почнеться в горах, де зустрінеш свою долю. Вона чекає на тебе в тінях і світлі, в глибинах і на вершинах, в єдності двох світів. Твоя кров, пов'язана з давніми, виконає накреслене. Але будь готова: той, кого ти знайдеш, змінить не лише твою долю, а й долю всіх ельфів.

Ці слова луною рознеслися у її свідомості, залишаючи в душі відчуття тяжкості та відповідальності. Раптом кімната здалася їй тісною і задушливою, наче сама вежа намагалася втримати її всередині, не бажаючи відпускати в цей небезпечний шлях. Але Аріанель не могла залишитись. Її серце вже було в горах, де на неї чекала незвідана доля.

Вона перечитувала рядки знову і знову, щоразу відчуваючи все гостріше усвідомлення своєї місії. Її думки металися між страхом та рішучістю, між сумнівом та вірою у своє призначення. Вона знала, що шлях у гори буде нелегким, сповненим невідомості та небезпек. Але вона також розуміла, що її доля пов'язана з цією подорожжю, що вона неминуча.

Смиренність поступово заповнила її душу. Вона усвідомила, що пророцтво - це не просто стародавні слова на пергаменті, а живе керівництво, яке вівпро неї все життя. І тепер, коли вона нарешті знайшла сувій, її шлях став ясним, а мета — невідворотною. Її доля - це не вибір, а обов'язок, який вона повинна виконати.

Заплющивши очі, Аріанель глибоко вдихнула, вбираючи всю магію і силу цього моменту. Її душа прийняла це накреслення, а серце наповнилося рішучістю. Взявши сувій, вона акуратно згорнула його і знову обв'язала стрічкою, наче запечатуючи своє рішення.

З відкритими очима вона зустріла свою долю, готова до того, що на неї чекає попереду. Вона розуміла, що більше немає шляху назад. Перед нею був єдиний шлях — у гори, назустріч своїй долі, яка могла стати як її порятунком, так і смертю. Але що б не сталося, Аріанель знала одне: вона виконає свій обов'язок, як і обіцяла батькові та дідові.

Поклавши сувій у кишеню, вона попрямувала до виходу з вежі, з кожним кроком відчуваючи, як смиренність переростає в силу та рішучість. Доля чекала на неї в горах, і вона не збиралася її розчарувати.

Коли Аріанель вийшла з вежі, сонце вже почало опускатися до горизонту, забарвлюючи ліс у золотисто-жовтогарячі відтінки. Легкий вітерець грав з її волоссям, коли вона підійшла до Еленвена, який з тривогою чекав її біля підніжжя стародавньої будівлі.

Він підняв погляд на неї, уважно вдивляючись у її обличчя, намагаючись вгадати, що вона впізнала.

- Ну як? Що ти знайшла? — спитав Еленвен, трохи примружившись.

Аріанель на мить замовкла, намагаючись зібрати думки і знайти правильні слова, щоб передати всю серйозність і важливість того, що вона дізналася. Її погляд був сповнений рішучості, але в ньому також читалася якась тривога.

— Я знайшла пророцтво, — нарешті відповіла вона, дивлячись прямо в його очі. — Воно говорить про те, що я єдина, хто може відновити рівновагу між світлими та чорними ельфами.

Еленвен випростався, його обличчя стало серйозним. Він знав, що такі пророцтва не бувають простими чи випадковими.

— І як ти маєш це зробити? — спитав він, обережно підбираючи слова.

— Моя подорож має початися в горах, — продовжила Аріанель, її голос був твердим, але в ньому чулося легке тремтіння. — Там, у цих похмурих та холодних горах, я зустріну свою долю. Пророцтво каже, що цей шлях є ключем до об'єднання двох народів. Але що саме я маю зробити, щоб досягти цієї мети, не сказано. Лише те, що моя кров, пов'язана зі стародавніми, виконає накреслене.

Еленвен кивнув головою, обмірковуючи її слова. Його розум намагався розкласти почуте по поличках, але одне було ясно: цей шлях буде небезпечним, і не тільки для неї, а й для всього народу ельфійського.

- Це означає, що тобі доведеться зіткнутися з чорними ельфами? — спитав він, хоча відповідь була вже очевидною.

Аріанель зітхнула, опустивши очі до землі.

- Так, - відповіла вона, намагаючись знайти в собі сили, щоб прийняти неминуче. — І я не знаю, що на мене там чекає. Але я відчуваю, що маю це зробити. Моя душа тягнеться туди, ніби сама доля веде мене цим шляхом.

Еленвен глянув на неї з розумінням. Він бачив її сумніви та страх, але також помічав у ній ту саму рішучість, яка колись була у її батька. Він знав, що ця місія більше, ніж просто пошуки артефакту. Це був її призначення.

— Я піду з тобою, — твердо сказав він, роблячи крок ближчим до неї. — Ми разом упораємося з цим завданням. Тобі не доведеться робити це однієї.