Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

І велично прямує до виходу. Мені залишається лише відчинити двері перед її високістю принцесою Ланторініаль Аделхейською, а потім вийти слідом за нею в коридор, скромно рухаючись позаду.

У коридорі на нас уже чекають. І, на жаль, не лише демони, але й Калваг з четвіркою гвардійців. Проте я намагаюся не звертати на них уваги. Зараз я лише відьма Мар, що йде за своєю пані. Під наглядом демонів. Нічого мені пси Танрагоса не наважаться зробити.

А він навряд чи захоче ще раз ганьбитися. Тепер уже не тільки перед принцом Раграста, а й перед королем Аєданом, військового союзу з яким так бажає мій колишній чоловік.

Боятися нема чого. Мене ніхто не чіпатиме.

Я так старанно собі це повторюю, що страх справді майже відпускає. І дихання вирівнюється. Залишається лише хвилювання. За Торі. За себе. І передчуття майбутніх змін.

Ми спускаємось на перший поверх, минаємо загальну залу, галерею. І ось слуги перед нами відчиняють величезні подвійні двері, що ведуть до пишно прибраного залу для урочистостей.

Коли Торі переступає поріг, у приміщенні настає цілковита тиша. Всі розступаються в сторони й завмирають в очікуванні, дивлячись на принцесу. І мешканці замку Варден. І люди короля Танрагоса. І демони Раграста.

З крісел за великим столом у центрі піднімаються троє. Батько нареченої та сам наречений зі своїм братом. І також дивляться на нас. На Торі, яка з гідністю і грацією крокує по проходу, що утворився на її шляху, опустивши очі додолу, як і належить невинній дівчині.

Ось Танрагос йде назустріч доньці. Ось він щось тихо каже їй і Торі з величним кивком спирається на його руку. Ось вони вже удвох йдуть до цього столу, де на неї чекають два брати.

А я, тільки-но переступивши поріг слідом за Торі, так і завмираю на місці, не в змозі ступити далі й кроку. Не вірячи тому, що бачу.

− Відьмочко, не лови гав, бо затопчуть, − мої плечі обхоплюють величезні лаписька… Бранна, судячи з голосу. І мене, як безпорадну ляльку, відсувають убік від проходу, доки я не опиняюся в затишному куточку, надійно схована за широкими спинами своїх охоронців. Але навіть звідси мені чудово видно стіл перемовин на узвишші, над яким висять прапори Аделхея та Раграста.

І я можу у всіх деталях роздивитися двох чоловіків, схожих один на одного, як дві краплі води. Короля Раграста та його брата близнюка.