Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

— Міріам, прошу тебе більше не звертатися до їхнього лікаря. Перестань до нього ходити, — зажадав він.

— Господи, Кевіне, я й гадки не мала, як сильно ти з’їхав з глузду. Господи.

— Я не з’їхав з глузду, Міріам. От побачиш. Я не з’їхав з глузду.

Вона відкинулася назад і подивилася на нього, остаточно позбувшись співчуття й жалю до нього. Він відчув її відразу та розпач.

— Кевіне, чому ти це зробив? Як ти міг убити не кого-небудь, а містера Мільтона?

Охоронець, який стояв під дверима, підняв брови, глянув у їхній бік, а тоді вдав, ніби зацікавився чимось на протилежному боці кімнати.

— Ти не повірила мені, коли я сказав тобі вперше, і не віриш зараз, але все це випливе на суді.

— На суді? — широко всміхнулася вона. Усі ці вирази обличчя та реакції були зовсім не в її дусі. Ця істота бере гору, подумав він, оволодіває нею так само, як, безперечно, оволоділа Ґлорією Джаффі істота, що була в ній. — Якого суду ти очікуєш? Ти визнаєш, що це скоїв, і не дозволяєш представляти себе ні Полові, ні Тедові, ні Дейвові, хоча вони — найкращі адвокати в місті, а може, й у всій країні.

— Я дещо розвідав і послав по адвоката.

— Хто він?

— Він практично не відомий як адвокат у кримінальних справах. Він — не впливовий юрист, він не заможний, а найголовніше — він не належить до них.

«Однак, — додав він подумки, — якщо я програю, він може просто стати одним з них».

— Але ж, Кевіне, хіба це розважливо?

— Надзвичайно розважливо. Так у мене є шанс, шанс показати правду.

— Пол каже, що найперше тобі слід улаштувати психіатричний огляд. Обвинувачення хоче засудити тебе за вбивство з обтяжувальними обставинами. Він сказав, що психіатр, якого призначать прокурори, швидше за все, підтримає їхнє твердження про те, що ти знав, що робиш. Пол сказав, що цю лінію захисту вони перекриють, а йому здається, що це єдиний твій захист.

— Він міг би так сказати. Він, без сумніву, ще й порекомендував нам якогось психіатра.

— О так. Порадив кількох чудових лікарів, — сказала вона. — Тих, які вже обслуговували фірму.

Йому здалося, що вона підморгнула. Вона перетворювалася на одну з них. Говорити з нею до закінчення всього цього було майже марно.

— Лікарів, які однозначно скажуть, що я божевільний. На це вони й сподіваються: мене оголосять психічно хворим, а правду буде приховано, хіба ти не розумієш? — Він нахилився вперед, максимально наблизившись до неї так, щоб цього не помітили охоронці. — Але цьому не бувати, Міріам. Ми не будемо просити психіатричних тестів. Жодних.

Він так сильно ляснув по столу між ними, що вона аж підскочила.

Міріам тоненько, по-мишачому писнула і притиснула праву руку до рота. Очі в неї були скляні й мокрі. Вона заперечно хитнула головою.

— Усі в розпачі — твої батьки, мої, молодші партнери, Норма та Джин.

— А як же Гелен? — шалено всміхнувся він. — Не варто ж зараз забувати Гелен Сколфілд, чи не так? Лише через те, що її забули інші.

— Я її не забуду, і вони теж не забули. Я би звинуватила в усьому цьому її, але вона на той час сама була дуже хвора й не несла відповідальності за те, що говорила й робила. — Вона розкрила сумочку й вийняла носовичок, яким промокнула щоки. Далі вона витягла маленьке дзеркальце й заходилася витирати патьоки. — Дякувати Богові, вона поправилася.

— Поправилася? — він відкинувся назад. — Що це має означати? Вона мертва?

— Ох, Кевіне, ну справді. Нащо таке казати? «Поправилася» — це означає «їй стало краще». Лікування допомогло. Вона вийшла з коми. Добре їсть і веде розумні бесіди. Пол сподівається повернути її додому десь за тиждень, якщо вона продовжить видужувати.

— Повернути додому? Вона ніколи не повернеться до того будинку.

— Кевіне, вона щодня проситься додому. Норма та Джин її провідали. Вони кажуть, що вона докорінно, просто чудесно змінилася. Хіба ти не розумієш? — швидко сказала вона, кинувшись уперед. — Тому тобі й потрібен психіатричний огляд, лікування і…

— Ні! — він піднявся зі стільця й енергійно замотав головою.

— Кевіне.

— Краще йди, Міріам. Я втомився, а ще мушу приготуватися до першого візиту свого адвоката. Щойно з тобою щось станеться, сповісти мене. Це має статися скоро.

— Щось станеться? Що має статися?

— От побачиш, — сказав він. — От побачиш, — пробурмотів він з надією в голосі й розвернувся, щоб піти назад, до своєї камери.

Яка дивина, подумав Кевін. Чого це Гелен Сколфілд, знаючи все, що знає, поправляється й хоче повернутися? Невже з нею в Белльв’ю щось зробили, якимось чином стерли всі її спогади та знання? Можливо, їй зробили лоботомію. Так, це воно, лоботомія.

І чому Міріам досі вагітна? Отець Вінсент казав, що з убивством диявола в людській подобі негайно гине все його людське потомство. Чому це так затягується? Отець Вінсент не казав, що цьому може перешкодити лікар фірми. Може, він не знав? Треба з ним поговорити. Чому священик не прийшов до нього? І чому до поліції зателефонував саме він? Невже все це було частиною процесу?

Ще так багато незрозумілого… так багато. Йому треба повернутись і подумати, спланувати дещо, організувати. Він мав працювати над власним захистом. Мав показати, що вбив, захищаючись. Справа, у якій він і нікому не відомий адвокат доведуть штатові й народові, що він урятував людство, вбивши диявола, стане найвидатнішою в його кар’єрі.

— Ми маємо оформити повістку на передання до суду комп’ютерних файлів з офісу, — пробурмотів він, — а також викликати до суду Беверлі Морґан.

А тоді Мак-Кензі розповість про свою зустріч із ним, подумав він, і викличуть отця Вінсента… духовну особу, авторитетну людину, справжнього психіатра, який вірить в існування диявола.

— У мене все гаразд. У мене все гаразд, — завершив він. — Усе буде чудово.

— Звісно, — відповів охоронець, який ішов позаду нього. — Тепер, коли ви в наших руках, усе буде чудово.

Кевін його проігнорував, а за кілька секунд після того, як за ним зачинилися двері камери, сів на ліжко й заходився несамовито шкрябати у видовженому жовтому блокноті.

Його адвокат звався Вільям Семсон. Він мав усього двадцять сім