Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

Він підніс келих до світла, щоб червона рідина заблищала яскравіше.

— Ні, дякую.

— Ні? — Він відкинувся назад і ненадовго подивився на Кевіна. — А що це у вас під пахвою?

— Подарунок для вас.

— Ого. Як люб’язно з вашого боку. А з якого приводу?

— Скажімо, з вдячності, на знак визнання всього, що ви зробили для мене та Міріам.

— Я вже одержав свій подарунок, побачивши, як ви прекрасно впоралися в суді.

— Однак я хотів подарувати вам якусь дрібничку на честь наших… ніжних почуттів.

Кевін пішов уперед, аж поки не опинився перед ним. Повільно витяг брунатний пакет із-під пахви й передав його Джонові Мільтону.

— Схоже на книжку.

Кевін сягнув собі під куртку й узявся за золотий хрест.

— О, це і є книжка. Одна з найкращих.

— Справді? Що ж, дякую.

Він засунув пальці в пакет і витягнув Біблію. Слово «Біблія» стало видно аж тоді, коли книжка повністю звільнилася від пакета. А тоді Джон Мільтон одразу вирячив очі. Він заволав, як і передбачав отець Вінсент, завив так, ніби спробував запхати пальці у вогонь, узятися за розпечену жарину. Біблія впала на підлогу.

Кевін витягнув хрест і простягнув руку, а тоді тицьнув Джонові Мільтону в обличчя лице й тіло сердитого розіп’ятого Христа. Ворог знову заволав, підніс руки до очей, які швидко затулив долонями, і впав на диван. Кевін узявся за хрест, як за кинджал, і, не вагаючись ані секунди, встромив загострений кінець Джонові Мільтону в серце. Хрест прорізав одяг і плоть так само швидко й точно, як розігрітий ніж розтинає м’яке морозиво; входячи в них, хрест став остигати. Кевінові пальці оббризкало кров’ю, але він не відступав, доки не вгородив хрест якнайглибше.

Джон Мільтон так і не опустив рук. Він похилився й помер на розкішному дивані, а його долоні досі були міцно притиснуті до очей, затуляючи світло. Кевін відступив. Зображення Христа на хресті міцно засіло в грудях Джона Мільтона, але тепер Кевінові здавалося, що його маленьке обличчя виражає задоволення, відчуття виконаного обов’язку.

Кевін стояв на місці, пильно дивлячись на тіло, доки його не перестало трусити. Це скінчилося, подумав він. Він урятував свою душу та життя дружини. Він пішов просто до телефона, аби подзвонити отцеві Вінсентові. Ішли гудки, гудки та гудки, а тоді Кевін таки почув голос старого.

— Я тут, — сказав Кевін. — У його квартирі, і все минуло так, як ви розповідали.

— Тобто як?

— Я зробив це, отче. Він не зміг торкнутися Біблії, а коли вона опинилася в його руках, заволав; тоді ж я показав йому розіп’ятого Христа, і він осліпнув, тож я встромив йому в серце кинджал, як ви й казали.

На другому кінці дроту було зовсім тихо.

— Я ж мав вчинити саме так, правильно?

— О так, хлопчику мій, — отець Вінсент вибухнув лунким сміхом. — Ти мав вчинити саме так. Не роби більше нічого. Просто залишайся на місці. Я подзвоню в поліцію.

— У поліцію?

— Просто залишайся на місці, — повторив він і повісив слухавку.

Кевін якусь мить потримав слухавку в руці й послухав гудки, а тоді повісив її й собі.

Він поглянув на диван і тіло Джона Мільтона. У ньому щось змінилося. Кевін неквапом повернувся до дивана і придивився до тіла. Серце загупало, а ноги почало морозити — ніби він тільки-но вступив у зимний ставок.

Джон Мільтон ще був мертвий. Кинджал ще міцно сидів у його серці.

Але його руки вже не затуляли обличчя.

А ще він усміхався!

15

-Кращого захисника для тебе немає, — заблагала Міріам. — Чому б тобі не послухати голосу розуму? Радій, що вони готові за це взятися, зважаючи на те, що ти скоїв. Мене вражає, що вони нас не зненавиділи.

Кевін не сказав нічого. Він сидів у в’язничній кімнаті для побачень і дивився просто вперед; у голові в нього досі був розгардіяш. Невже він збожеволів? Невже саме таким є цілковите божевілля?

Приїхали поліціянти, за ними — молодші партнери, а тоді прибули Міріам і дівчата. Він нікому нічого не сказав, навіть Міріам, яка впала в істерику і яку все одно довелося втішати Нормі та Джин. Молодші партнери думали, що він просто поводиться як добрий відповідач, відмовляючись говорити без адвоката, але тепер він, попри благання Міріам, не збирався говорити з жодним із них.

А от щодо того, що їх не зненавиділи молодші партнери… Звісно, вони їх зненавиділи. Вони просто були собою — такими ж хитрунами, як і раніше. Але він розумів, чому Міріам заплющує на це очі. «Вона така вразлива», — подумав він і поглянув на неї.

Вона досі була вагітна. Ніякого викидня одразу після того не сталось, але ще напевно станеться. Сталося ж усе, що передбачив отець Вінсент. Ця думка повернула його до поточного моменту. Він придивився до її обличчя.

Міріам, судячи з її вигляду, не було ні зле, ні боляче. Вона перед цим плакала, і в її макіяжі залишилися сліди від сліз, але фізичного дискомфорту вона, здається, не відчувала. Ба більше, блідість, яку він нещодавно помітив на її обличчі, зникла. Вона мала вигляд здорової вагітної жінки, що розквітає завдяки вагітності. Можливо, це означає, що лихий плід у ній помирає, втрачаючи здатність користати з її здорового харчування. Він був сповнений надій.

— Як ти почуваєшся? — запитав він її.

— Жахливо. Що ти маєш на увазі? Як ти можеш питати таке в мене зараз?

— Я не маю на увазі нічого такого. Ну, тобто фізично… твоя вагітність… нових чорно-синіх міток не з’явилося?

— Ні. У мене все гаразд, — відповіла вона. — Я звернулася до лікаря, і він каже, що все добре.

Вона захитала головою. Він і далі глядів на неї, вивчаючи її, вдивляючись в очі, вивчаючи вираз її обличчя. Вона здавалася йому геть інакшою. Він відчував, що їхня колишня близькість зникла. Вони більше не частинки одне одного. Вона стала чужою людиною. У її очах уже не було того тепла, яким він колись дорожив. У її тіло наче вселився хтось інший, подумав він, а тоді подумав: ну, звісно, там же… ота дитина, що виснажує її, витягує з неї тепло, її любов до нього.

Лікар — один із них. Може, він підтримує в дитині