Денис Казанський - Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Участь місцевої влади в організації «референдуму» стала вирішальним чинником. Реальною силою, що забезпечила сепаратистам необхідну картинку, були працівники виконкомів, мери, голови міських та районних рад. Немає сумнівів, що неорганізовані, нашвидкуруч створені угруповання так званих «ополченців» навесні 2014 року не змогли б самостійно забезпечити навіть щось віддалено схоже на голосування. Допомога чиновників не тільки зробила «референдум» можливим, а й деякою мірою легітимізувала дії парамілітарних груп. Населення отримало сигнал, що «референдум» — справа рук не тільки самозванців із вулиці, а й цілком законних співробітників місцевих адміністрацій.
Чому ж мери та депутати місцевих рад так охоче погодилися допомагати сепаратистам і не намагалися саботувати запропонований ними сценарій? Вирішальну роль тут зіграла позиція лідерів олігархічних кланів, що контролювали Донбас і могли давати неофіційні вказівки посадовцям.
Багато хто вважав, що ключове рішення про політичну та адміністративну підтримку референдуму приймав найвпливовіший луганський політик Олександр Єфремов. У 2016 році натякав на участь Єфремова у подіях «русской весны» і його колишній соратник Віктор Тихонов:
«Я не знаю, як було в Донецьку, а в Луганську не затівалось, як мені здавалося, нічого. Потім я зрозумів, що колишній голова обласної адміністрації Єфремов із певною групою людей намагалися показати, що ми теж щось можемо», — розповідав він в інтерв’ю російському виданню «Политнавигатор».
Причому сам Тихонов також мав великий вплив на локальну політичну тусовку, зокрема, на голову облради Валерія Голенка, але як мінімум нічого не вдіяв, аби повернути до тями депутатів, а як максимум — морально підтримував проросійський вектор.
12 травня на площі біля будівлі обладміністрації Валерій Болотов та Олег Царьов проголосили «за підсумками референдуму» незалежність «ЛНР». Царьов одразу запропонував «Луганській народній республіці» об’єднатися з «Донецькою народною республікою», підписавши відповідний договір, а також заявив, що головні завдання «молодої республіки» — зупинити війну і сформувати власний уряд. Його слова відверто суперечили діям. Антиконституційні заклики до розвалу країни явно не сприяли припиненню військових дій, а навпаки — тільки провокували їх. Утім, дуже скоро Царьов втратив на Донбасі будь–який авторитет і контроль над ситуацією, і став у «республіках» персоною нон–грата.
Луганська облрада, незважаючи на повну втрату легітимності та перехід влади до рук бойовиків, випустила звернення, в якому далі гнула свою лінію, закликала до федералізації і наполягала на тому, що в усьому винен український уряд.
«11 травня в Луганській області відбувся народний референдум, у ході якого жителі регіону переконливо висловили свою волю і продемонстрували: вони не хочуть жити в такій Україні, якою вона стала сьогодні. Абсолютна більшість людей голосувала за право самим визначати, як жити. Це право їм може дати перехід України до федеративного державного устрою. І тому ми вимагаємо від чинної центральної влади почути волевиявлення народу і негайно, в надзвичайному порядку, внести зміни до Конституції, які забезпечать процес федералізації. У ситуації, що склалася, це — єдиний варіант і останній шанс зберегти Україну. Інакше відповідальність за розвал держави повністю ляже саме на центральну владу. Ще одне принципове рішення, яке має бути ухвалене без зволікань, — законодавче закріплення державного статусу російської мови. Вкрай важливо в нинішній ситуації забезпечити безпеку людей, які опинилася під загрозою через те, що влада розв’язала братовбивчу війну, направивши проти незгодних армійські частини і давши зброю в руки радикалам.
Ми наполягаємо: антитерористична операція, яка, по суті, є силовим придушенням протестів, має бути негайно припинена. При цьому жителям східних регіонів — учасникам акцій протесту проти чинної центральної влади має бути на законодавчому рівні гарантована амністія», — говорилося в документі.
21 травня 2014 року Олександр Єфремов, а також його протеже — народний депутат Сергій Горохов, виступили на круглому столі у російській Держдумі, де відкрито зайняли бік незаконних збройних формувань. При цьому Єфремов, виступаючи, зовсім ігнорував факт російської військової присутності в Україні.
«Події почали розвиватися таким чином, що на центральних каналах українського телебачення почали показувати сюжети, в яких люди в камуфляжі, з автоматами приходили до різних установ, тягали керівників цих установ за краватки, ставили на коліна на площах, приковували браслетами, і людей це налякало. І вони поставили собі питання: якщо влада не може сьогодні навести лад у цьому напрямі, то щось нам потрібно робити самостійно. Це породило і відповідну реакцію Криму. І потім, за Кримом, відповідну реакцію на сході України, зокрема, в Донецькій та Луганській областях. Коли ти розумієш, що захистити тебе і твою сім’ю не може ніхто, то чоловіки, які мають сміливість і мають совість, зрештою самі для себе ухвалюють рішення про захист своєї території і своєї сім’ї. Потім український уряд, безумовно, не без порад, які були дані, ухвалив рішення, що з цими людьми треба не розмовляти, а їх потрібно оголосити всіх сепаратистами, їх потрібно оголосити тими людьми, які влаштовують терористичні акти, і проти них направити збройні вили. Що і відбувається сьогодні більшою мірою у Донецькій області, у Слов’янську», — говорив Єфремов.
Луганський політик не сказав ні слова про те, що «реакція Криму» була насправді «реакцією Москви», і що «зелені чоловічки» без розпізнавальних знаків, які захопили півострів у лютому 2014‑го, були насправді російськими військовими. Не сказав, що збройні сили України були спрямовані до Слов’янська після того, як місто захопило угруповання російських диверсантів Ігоря Гіркіна. «Забув» він згадати і про розправи «захисників Донбасу» над мирними жителями. На момент його виступу було вже відомо про жорстоке вбивство у Слов’янську депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, про вбиту сім’ю з Антрацита, яку «ополченці» розстріляли на трасі біля прикордонного пункту Довжанський прямо в автівках у ніч на 9 травня (ті не зупинилися біля незаконного блок–посту), а також про низку інших гучних злочинів. Соратник Єфремова Сергій Горохов висловлювався ще більш радикально. На відміну від Єфремова, який говорив про те, що конфлікт можна погасити за допомогою федералізації України, Горохов заявив, що і федералізація вже не допоможе, і закликав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
