Анджей Зем'янський - Солдати гріху, Анджей Зем'янський

– Ну, щоб бестія вважалася зброєю, якою можна погрожувати, її власникам потрібна протиотрута, так?

– Так, так, – приєднався Барський. – Але я не до кінця розумію.

– Бестія – це біологічна зброя. Ще один ковточок, будь ласка. Якщо застосувати бестію, то багато людей захворіє, правда? А може й ти захворієш, правда? В решті решт – епідемія. Отже, щоб не захворіти, потрібно мати протиотруту чи вакцину. – Полковник доклав величезних зусиль і однією рукою вхопив пляшку. – А в есбеків її не було.

Макабра хотів щось запитати, але йому доводилося боротися все сильніше за контроль над пляшкою. Полковник, хоча хворий і лежав у ліжку, зовсім не був безпорадним старцем.

Потоцька крадькома пробралася до палати.

– Я сплавила ту стару, – прошепотіла вона Барському на вухо.

– А Майхржак?

– Порядок. Виявилося, що хлопець у дверях був коханцем медсестри, яка сьогодні чергувала. Ну і справи... – усміхнулася дівчина. – Більше він не виступить, бо Майхржак його так налякав, що той і дихати боїться.

– В мене біла гарячка, – раптом досить гучним голосом сказав полковник.

– Деліріум тременс... – Макабра нарешті повернув пляшку. – Що ти бачиш?

– Чорну черницю!

– Це не марення, а звичайні п’яні галюцинації. Що там за справа з тією протиотрутою?

Полковник глянув на них. Він явно уникав жінки.

– Вони хотіли отримати протиотруту. Але єдиним джерелом були росіяни. Якби вони попросили її, стало б відомо, що у них є P6. Розумієш?

Макабра кивнув.

– Так.

– Ось вони й подумали: оскільки росіяни думають, що вкрадений американцями препарат уже в США, то дамо їм знати правду. Доведемо, що він у Польщі. Але не в нас.

– Як це?

Полковник раптом розсміявся. Подавився, зупинився, а через деякий час знову продовжив.

– Проста загадка. Як отримати протиотруту у росіян, не сказавши, що препарат у вас на руках. Знаєш як?

– НІ.

– Дай ковток горілки, і я тобі скажу.

Макабра ретельно виміряв кількість алкоголю. Він навіть допоміг полковнику витерти рота.

– Це легко. Бестію треба використати в якості біологічної зброю. Тут, у Польщі. Нехай росіяни швидко самі доставлять протиотруту. Правда?

– Господи Ісусе, – вирвалося у сержанта.

– А, що? Мову відібрало? Слова не можеш сказати?

Макабра похитав головою, не знаючи, що і сказати. Барський глянув на Потоцьку, а вона на нього. Полковник скористався цією хвилиною, щоб схопити пляшку обома руками й зробити великий ковток. Це змусило його здригнутися усім тілом, але через деякий час, коли сержант відібрав горілку, хворий виглядав вже набагато краще. Постійне тремтіння його рук поволі припинилося, і навіть слина перестала текти з куточка рота. Барський навіть заприсягся б, що пацієнт свідоміше озирнувся.

– Я тобі скажу, – полковник–алкоголік закашлявся. Потоцька допомогла йому, передавши паперову серветку з сусідньої тумбочки. – Було так... Секретна служба думала, що отримає протиотруту від росіян. Тож вони свідомо заразили бестією кількох людей. Нібито це американці розпилили порошок перед тим, як їх спіймали. Почалася стрілянина, ті випустили бестію, а потім померли. Тіла розстріляних американців показали росіянам, щоб ті на них подивилися.

– Це пояснює, чому вони вбили агентів, – пробурмотів Барський.

– Але ж росіяни не дурні. Навіщо давати протиотруту полякам, коли американські агенти, як вони вважали, уже розсіяли всю бестію. Вони самі хотіли залагодити справу.

– Боже... – Барський не міг до кінця повірити в те, про що він поволі почав здогадуватися.

– О так, – зиркнув на нього полковник. – Раз росіяни не хотіли співпрацювати, то заразили бестією все місто. А яке велике місто найближче до Легниці, щоб уся їхня казка була правдоподібною? Вроцлав! Бестія вдарила на Вроцлав.

Потоцька зробила рух, наче хотіла на щось спертися. Барський подав їй руку, але вона не помітила.

– Ну і що, – продовжив полковник. – Десять російських агентів зі шприцами тут не допоможуть. Необхідна широка вакцинація. У національному масштабі! У росіян не було вибору – вони повинні були дати вакцину, інакше стане відомо, що вони вдарили на свого союзника біологічною зброєю. Ха–ха–ха!.. – почав він нервово сміятися.

Барський відчув руку Потоцької на своєму плечі. Через деякий час дівчина сперлася на нього. Мабуть, вона не могла повірити в диявольський план, про який розповідав військовий.

– Збрехали б, що це американці отруїли. Що отрута американська, – припустив Макабра.

– Ні, ні. Все це не так просто. Якби отрута була американською, звідки б поляки одразу взяли мільйони доз ефективної вакцини, щоб зупинити епідемію?

– Вакцинувати могли таємно.

– Мільйони людей таємно? Чи можна таємно вакцинувати кілька мільйонів людей?!

– І тоді придумали... – почав Барський, але полковник не дав йому закінчити.

– У Вроцлаві вирішили викликати епідемію віспи. Віруси імпортували з Індії. Зрештаою, цього майже і не приховували. Вірусний матеріал привіз глава МВС, довірити могли тільки своєму. Чому офіцер із Варшави раптом опинився на лікуванні у Вроцлаві, не пояснили. Чому захворіли люди, які не контактували з ним, не пояснили. На запитання, чому у самого офіцера не було жодних ознак віспи, відповіли, що це була незвичайна форма, схожа на малярію, результати підтвердили у Ґданську, а там "хворого" возили потягом туди й назад. Шедевр.

– Так, шедевр, – погодився Барський.

– При оказії щепили кілька мільйонів людей. Абсолютно відкрито, законно, а те, що щеплення призначено відразу на дві хвороби, це залишається в сутінковій зоні.

– Це також пояснило б нещадність щеплень, – сказала Потоцька. – Уколи робили навіть там, де категорично не слід було. Бо не віспа була найнебезпечнішою.

– Так, – полковник навіть усміхнувся. Можливо, десь глибоко в ньому все ще було захоплення масштабом і жорстокістю цього плану. – І нікого не здивувало, що в ПНР, коли не вистачало буквально всього, раптом за одну ніч опинилися мільйони доз готових вакцин від віспи. Ніхто не запитав, звідки вони їх взяли за цю ніч, чи не так? Ніхто! У них було все заздалегідь приготовлено. Вони точно знали, де і коли спалахне зараза, бо самі її спричинили!

– А лікарі? – запитав Барський.

– Ті, хто вмер дивним чином? Ну, це були інфекціоністи, науковці, епідеміологи. Вони виявили те, чого не повинні були виявити. І… Ломом у потилицю. Адже спецслужби не могли стріляти, бо це викликало б скандал. А як щодо лома? Для нас це нормально.

–