Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

Глава 23

- Зачекайте! Куди ви її ведете? - Аліна схопилася з місця, встигнувши покласти телефон, що все ще був включений в режимі диктофона, в кишеню штанів.

- Співчуття, - задоволено простяг Дмитро, перегороджуючи шлях. - Чудово. Ти що, вступаєшся за цю курку?

- Вона - жива людина! - обурилася дівчина, намагаючись зазирнути йому за плече.

- Браво! - Чоловік ліниво аплодував, притулившись до дверного укосу. - Чула б ти, як вона про тебе відгукувалася...

Аліна насупилась.

- Мені все одно. Кожен має стежити за своїм носом. Дмитре, навіщо вам вона? Ви ж на мене полювали, на компанію Максима. Марина ж на вашому боці...

- Ох, Аліна-Аліно... - він стомлено зітхнув, опускаючи руки. - Ви б вірили людині, яка розбалтує про вас таємні подробиці найпершому ворогові?

Звернувши до неї важкий промовистий погляд, він раптом здався Аліні дуже вразливим. Наче в ньому жили одразу двоє людей. Один із них жорстокий убивця, садист. Інший старанно стримує його, але дуже втомився і готовий ось-ось здатися.

Якщо спробувати достукатися до цієї другої людини, чи можна звернутися до розуму та людяності? Чи вона лише непередбачено порушить баланс між цими особами? Занадто ризиковано.

- Просто цікаво... Чому ти не втекла знову? Невже через Максимку? Ні, ти ж принципова і чесна, - він явно тягнув час навіщось, розігруючи роздуми вголос. - Невже через собаку? - охнув в удаваному здивуванні.

- То це ти влаштував замах на мене?

Такий аудіозапис вважається законно здобутим доказом чи ні? Аліна відчула новий приплив сил на адреналіновому викиді. Вперто подивилась йому в очі. Він більше нікого не вб'є. Раптом усвідомила, що задля досягнення цієї мети готова загинути сама чи вбити його.

Мабуть, він прочитав рішучість у її погляді. Підібрався, як хижак перед стрибком.

- Через доньку, - чесно відповіла Аліна, не відриваючи свого погляду від його. – Я не хочу переоцінити твої можливості. Але й недооцінювати їх нерозумно та небезпечно. А бігати та боятися все своє життя я не готова. Давай спробуємо домовитись. Чого ти хочеш?

– Тебе, – просто й гранично зрозуміло відповів Дмитро, зацікавлено розглядаючи найзагадковішу зі своїх жертв.

Аліна здригнулася. Страшно. Але треба, щоби він продовжував говорити. Нехай усе фіксується.

- І що далі? - Зовні майже спокійно уточнила дівчина.

- Далі чого? – здивувався Діма.

- Далі за мене, - дівчина непевно знизала плечима.

- Ти хочеш знати, що буде після того, як я візьму тебе всіма можливими і доступними способами? Повір, їх багато, як і підручних засобів для посилення мого задоволення... - маніяк хитро посміхнувся, сподіваючись побачити в її очах страх.

Але Аліна тільки кивнула, старанно зберігаючи самовладання. Не можна видати знання. Тоді він може вбити і Романа. А без нього дочка теж опиниться у небезпеці.

– Я пам'ятаю твій підвал… – тихо сказала дівчина. - З якого дивом зуміла втекти... Після цього навряд чи можна вижити...

Слова глухо падали важкими цементними блоками страху, здавлюючи груди та перекриваючи доступ кисню. Голова паморочилася. Зберігати свідомість ставало важко. Потрібно перестати боятися. Тоді полегшає. Ось тільки як? Той самий підвал уже прокрався у спогади і яскравими образами тортур зі слідами засохлої крові спалахував у свідомості. Їй здавалося, що вона навіть чує крики попередніх жертв.

- Ніхто не обіцяв, що ти виживеш, - продовжував глузувати вбивця. - Якийсь час ти все ще будеш цікава для моїх ігор. На це також є попит. А потім...

Дмитро флегматично змахнув рукою, описуючи у повітрі дугу. Ймовірно, що означала невизначеність долі її вже бездиханого тіла.

Світ остаточно похитнувся і впав.

Непритомну Аліну Дмитро, на диво, дбайливо підхопив на руки. Він ретельно стежив за її станом увесь час їхньої розмови, старанно згущуючи фарби. Втім, усе сказане їм справді й було планом щодо неї.

Чоловік погойдувався з боку в бік, ніби баюкав свою ношу, максимально схилившись над нею. Із задоволенням втягнув повітря носом, насолоджуючись її ароматом. Щось квіткове, ненастирливе, ніжне, як вона сама. І шкіра така гладка та красива. Навіть шкода...

- Моя сильна дівчинка... Як славно нам з тобою буде. І, може, я навіть збережу тебе, щоб розтягнути задоволення... - прошепотів він.

Підняв голову, погляд блиснув невдоволенням, коли у приймальні замаячила постать охоронця.

- Чого тобі? - рикнув, інстинктивно притискаючи Аліну сильніше, ніби на його безцінний скарб робили замах інші.

Сек'юріті мимоволі відсахнувся, коли погляд шефа спалахнув неприхованим божевіллям. Таким він ще ніколи не бачив. А бачити начальника доводилося у різних станах.

Він незмінно без суперечок доставляв до особняка начальника дівчат, яких постачали Дмитру агенти.

Ті виглядали цілком задоволеними та зацікавленими. Торкатися до них було неприємно. Немов у багнюці щоразу руки бруднив. Навіть мив по кілька разів з антисептиком, доставивши чергову красуню до входу в так звану "кімнату насолод" - доводилося ж під руку вести. Двері підвального приміщення з шумоізоляцією зачинялися, він зітхав з полегшенням, виконавши чергове завдання. І вкотре присягався собі не закохуватися і не одружуватися на продажних тварях на зразок цих.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍