Дейв Еггерс - Сфера

долею, їхніми стражданнями, їхньою допитливістю, їхнім правом навчатися та пізнавати світ — теж ділишся. Ділишся тим, що маєш, тим, що бачиш і знаєш. Як на мене, це незаперечна логіка.

Глядачі вигукували підбадьорливі слова та аплодували, а на екрані під попередньою тезою з’явилися три нових слова: «ДІЛИТИСЯ — ЦЕ ЛЮБИТИ». Бейлі тільки здивовано хитав головою.

— Просто чудово. Вмієш влучно сказати, Мей. Ось ти зробила чергову заяву, яка, на мій погляд, прекрасно підсумовує нашу розмову, і, думаю, всі у цій залі погодяться, що вона була дивовижно повчальна і натхненна.

Публіка палко заплескала в долоні.

— Ми вели мову, як ти сказала, про спонуку до потайливості.

— Потайливістю аж ніяк не можна пишатися. Думаю, така риса нітрохи не ліпша за звичайний еґоїзм. Тепер я це навіть дуже добре усвідомлюю. Аякже, я усвідомлюю, що ми, люди, зобов’язані ділитися тим, що бачимо і знаємо. Що всі знання мають бути демократично доступні.

— Для інформації природно бути відкритою.

— Саме так.

— Усі ми маємо право знати все, що можемо. Ми спільно володіємо накопиченими знаннями про світ.

— Так, — сказала Мей. — А що стається, коли я позбавляю когось чи навіть усіх своїх знань? Хіба не обкрадаю таких самих людей, як я?

— Твоя правда, — Бейлі активно закивав.

Мей подивилася в зал: увесь перший ряд, де обличчя можна було розгледіти, теж кивав головами.

— Оскільки ти, Мей, так влучно висловлюєшся, то чи можеш повторити своє третє й останнє одкровення? Як же це ти сказала?

— Я сказала, що приховане особисте — це крадіжка.

Бейлі повернувся до глядачів:

— Хіба не чудові слова, хлопці і дівчата? «Особисте — це крадіжка».

Одразу ці слова проступили на екрані величезними білими літерами:

«ПРИВАТНІСТЬ — ЦЕ КРАДІЖКА».

Мей обернулася поглянути на всі три рядки. Коли побачила їх, закліпала, щоб не заплакати. Невже вона сама все це придумала?

«ТАЄМНИЦЯ — ЦЕ БРЕХНЯ».

«ДІЛИТИСЯ — ЦЕ ЛЮБИТИ».

«ПРИВАТНІСТЬ — ЦЕ КРАДІЖКА».

Горло Мей пересохло і стиснулося. Вона не змогла б зараз мовити й слова, тому сподівалася, що Бейлі не проситиме більше нічого казати. Немовби відчувши її емоції, зрозумівши, наскільки переповнена почуттями, Бейлі підморгнув і повернувся до глядачів.

— А тепер подякуймо Мей за щирість, за здібність і за високу людяність. Прошу.

Глядачі посхоплювалися на ноги. У Мей запашіло обличчя. Не знала: має вставати чи сидіти далі. На мить підвелася, відчула, що це якось по-дурному, тому знову сіла і помахала, не відриваючи від коліна руки.

Десь посеред цієї стихійної овацій Бейлі зумів зробити підсумкове оголошення: щоб ділитись усім, що бачить, і всім, що може запропонувати світові, Мей негайно стає прозорою.

КНИГА ІІ

ПОЧВАРА БУЛА ХИМЕРНА, схожа на примару, невиразно загрозлива, невгамовна, але від неї годі відвести погляд. Вона загіпнотизувала Мей своїм поривчастим тілом, гострими, як бритва, плавцями, молочною шкірою і вовняносірими очима. Безсумнівно, акула — характерні акулячі обриси, злісний погляд, — але це був новий вид, усеїдний і сліпий. Стентон привіз її з Маріанської западини, опустившись туди у батискафі «Сфери». Акула стала не єдиним його відкриттям, він також дістав звідти невідомих досі медуз, морських коників і скатів-манта — всі майже прозорі, аж безтілесні у своїх рухах; їх помістили у кількох величезних акваріумах, сконструйованих практично за ніч.

Завдання Мей полягало в тому, щоб показувати тварин глядачам, давати необхідні роз’яснення, а також через свій об’єктив на шиї стати вікном у цей новий світ і загалом у світ «Сфери». Щоранку Мей надівала щось схоже на кулон — як у Стюарта, але трохи легший, менший, із об’єктивом на серці. У такому положенні він давав стійкіше і ширше зображення. Об’єктив бачив геть усе, що бачила Мей, а часто навіть більше. Якість необробленого відео дозволяла глядачам наближувати зображення, переглядати панораму, заморожувати, збільшувати різкість. Звук — ретельно налаштований, зосереджений безпосередньо на розмовах Мей; також чути фонові голоси і звуковий супровід, але це не заважає. Хоч би де Мей опинилася, все навколо неї сканували глядачі; вони могли навести фокус на будь-який куток приміщення, а за бажання — виокремити й послухати будь-яку розмову.

Ось-ось годуватимуть знайдені Стентоном види, але саму Мей і її глядачів найбільше цікавила акула. Мей іще не бачила, як це відбувається, але казали, що акула ненаситна і надзвичайно прудка. Попри сліпоту, їжу знаходила миттєво — велику чи малу, живу чи мертву — і пожирала її зі страхітливою швидкістю. Досить кинути в акваріум оселедця чи кальмара, і вже за мить на дно падає невеличка зерниста купка, схожа на попіл, — усе, що від них залишилося. Це ще дужче зачаровувало завдяки прозорій акулячій шкірі: можна було безперешкодно спостерігати за травленням.

У навушнику крапнуло.

— Годування переноситься на 13:02, — сказав голос. А зараз 12:51.

Мей подивилася у темний коридор, на інші три акваріуми — кожен наступний трохи менший за попередній. Ламп у коридорі не вмикали, щоб ефектніший вигляд мали акваріуми, підсічені кольором електрик, і туманно-білі створіння в них.

— Перейдімо поки що до восьминога, — промовив голос.

Головний звуковий потік із Додаткового Управління надходив до Мей через крихітний навушник, що дозволяло команді ДУ давати супровідні вказівки: наприклад, запропонувати їй навідатися в «Епоху Машин» і показати глядачам новий дрон на сонячних батареях, здатний пролетіти необмежені відстані, через континенти і моря, за умови, що на нього світитиме сонце; сьогодні вона вже там була. Переважно з таких оглядин і складався її день: із відвідин усіляких відділів, презентацій нових продуктів, вироблених або ж схвалених «Сферою». Мей не могла поскаржитися на одноманітність роботи. Кожен день був інакший, і за шість тижнів своєї прозорості Мей побувала буквально у всіх кутках кампусу — від «Епохи Вітрил» до «Стародавнього Королівства», де вони збиралися — переважно заради приколу — начепити камери на всіх білих ведмедів, що залишилися.

— Погляньмо на восьминога, — сказала Мей своїм глядачам.

Перейшла до круглого скляного акваріума, шістнадцять футів заввишки і дванадцять у діаметрі. Всередині бліде безхребетне з відтінком хмари, але з блакитно-зеленими прожилками, навмання обмацувало скляні стінки, немов підсліпуватий, який шукає окуляри.

— Родич головоногого спрута, — пояснила Мей, — але досі такого восьминога живим іще не ловили.

Здавалося, восьминіг безперестанку змінює форму: то надметься, ніби цибулеподібна куля, стаючи дедалі більшим, аж тут уже зменшується, крутиться, видовжується і розтягується, геть невпевнений щодо своєї справжньої форми.

— Як бачите, доволі складно визначити його справжній розмір. То видається таким маленьким, що його можна взяти на долоню, аж раптом збільшується, заповнюючи ледь не весь акваріум.

Щупальці восьминога, здавалося, хотіли дослідити геть усе навколо: обриси скла, топографію коралів на дні, — тому й перемацували все.

— Я його майже люблю, — зауважила Мей, спостерігаючи за восьминогом, який тягнувся від стінки до