Дейв Еггерс - Сфера

— Стентон знайшов його першим, — пояснила вона; восьминіг саме підіймався з дна, повільний і набундючений. — Він виплив ззаду батискафа і завис перед Стентоном, немов просив плисти за ним. Ви ж бачите, як швидко він може рухатися. — Тепер восьминіг метався по всьому акваріуму, складаючись і розкладаючись, як парасолька.

Мей поглянула на годинник. 12:54. Треба заповнити ще кілька хвилин. Знову спрямувала об’єктив на восьминога.

Не мала жодних ілюзій, нібито глядачі щодня і щохвилини захоплено за всім спостерігають. За три тижні прозорості вона часто працювала всліпу, але її завдання передусім полягало в тому, щоб виконувати роль відчиненого вікна у життя «Сфери» — однаково величну і банальну. «Ось ми у спортзалі, — могла сказати вона, вперше показуючи глядачам тренажерний зал. — Бігають люди, пітніють і у різні способи намагаються роздивитися одне одного, але так, щоб не помітили інші». А потім, за годину, вона могла обідати, буденно і без коментарів, навпроти інших сфероїдів, і всі вони поводилися чи намагались поводитися так, наче на них ніхто не дивиться. Більшість її колег по «Сфері» тішилися, коли потрапляли у камеру, та за кілька днів усвідомлювали, що це складова їхньої тут роботи, засадничий елемент «Сфери» і крапка. Якщо вони — компанія, що пропагує прозорість, а також глобальні, безконечні переваги відкритого доступу, то їм необхідно жити відповідно до цього ідеалу, завжди і всюди, а зокрема, у кампусі.

На щастя, у «Сфері» завжди щось оголошували і святкували. Осінь і зима принесли невідворотне — все одночасно і зі швидкістю бліцкриґу. Всюди у кампусі з’явилися таблички з натяками про неминучість Досконалості. Натяки були загадкові, підбурювали допитливість, спонукали до дискусій. Про яку це Досконалість ідеться? Співробітники мали над цим поміркувати, знайти відповіді і написати їх на дошках ідей. «Усі на Землі мають обліковий запис у "Сфері"!» — проголошував один популярний напис. "Сфера" позбавить світ від голоду, — стверджував інший. "Сфера" допоможе знайти моїх пращурів, — запевняв іще якийсь. «Жодні дані — людські, цифрові, емоційні чи історичні — більше не губитимуться». Останнє передбачення висловив і підписав сам Бейлі. Але найпопулярнішим висловлюванням стало: «"Сфера" допоможе мені знайти самого себе».

Такий розвиток подій у «Сфері» планувався давно, але час зараз був сприятливий, як ніколи, а спонука — така потужна, що ніхто вже й не намагався їй опиратися. Майже дев’яносто відсотків прозорих у Вашинґтоні, а решта десять — похнюплені через підозри колег і виборців, сохнуть під палючим сонцем простого запитання: а що ви приховуєте? Планувалося, що більшість сфероїдів випрозоріють протягом року, а поки всі налаштовуються і звикають до цієї думки, прозорими будуть лише Мей і Стюарт; і Мей значною мірою затьмарила Стюарта. Адже вона молода і рухається набагато швидше за нього, має поставлений голос — глядачам він подобається, порівнюють його з музикою, кажуть, що він схожий на звук дерев’яного духового інструмента і чудових акустичних струн — Мей від цього у захваті і щодня відчуває, як крізь неї протікає любов мільйонів.

Правда, треба було до всього звикати, починаючи з найголовнішого обладнання. Камера була легенька, тож за кілька днів Мей уже не відчувала над серцем об’єктива, що здавався медальйоном із вкладеним портретом. Камеру на грудях намагалися зафіксувати по-різному, зокрема «липучкою» на одязі, але не знайшли кращого і простішого способу, ніж повісити її на шию. Також звикала ще до однієї речі, що видалася їй безкінечно захопливою, хоча іноді й нервувала, — з можливістю бачити у малому віконечку на браслеті все те, що бачить камера. Про свій монітор здоров’я на лівому зап’ясті вона вже рідко коли згадувала, бо камера вимагала використання другого браслета на правому зап’ясті. Він мав такі ж розміри і був з такого самого матеріалу, що й браслет на лівій руці, але з більшим екраном, щоб помістилося відео і зведені дані з її звичних екранів. З браслетами на обох зап’ястях, обидва зручні, з матовим металевим відблиском, вона уявляла себе такою собі Диво-Жінкою і навіть відчувала якусь незвичну силу — хоча ідея була надто недолуга, щоб комусь розповідати.

На лівому зап’ясті бачила пульсацію свого серця; на правому — те, що бачили її глядачі — зображення з камери в реальному часі, а це дозволяло за потреби робити різноманітну корекцію картинки. На правому зап’ясті також бачила поточну кількість глядачів, свій рейтинг і рівень, а також найновіші та найпопулярніші коменти глядачів. Коли Мей стояла біля восьминога, то мала чотириста сорок одну тисячу сімсот шістдесят двох глядачів — трохи більше, ніж у середньому, але все ж таки менше, ніж сподівалася, коли пішла показувати глибоководні Стентонові відкриття. Решта показників її нічим не дивувало. Мала в середньому вісімсот сорок п’ять тисяч двадцять дев’ять унікальних переглядів своєї живої трансляції за день, а ще два і одна десята мільйона користувачів підписалися на її стрічку в «Цвіркуні». Вже не переймалася тим, щоб утриматися у Т2К; її присутність геть усюди, а також величезна міць аудиторії гарантували захмарний Показник Ефективності та Чистий Роздріб і забезпечували постійне перебування в горішній десятці.

— Погляньмо на морських коників, — сказала Мей і перейшла до наступного акваріума. Там, у пастельному букеті коралів, серед хиткого лапатого листя блакитних водоростей, вона побачила сотні, можливо, тисячі крихітних створінь, не більших за дитячий пальчик; усі вони причаїлися по закутках, вчепившись за листя.

— Ці малятка щось не надто дружелюбні. Зачекайте, а чи це насправді рибки? — запитала Мей і поглянула на зап’ястя, де якась глядачка вже надіслала відповідь: «Точно рибки! Пучкозяброві, ряд костистих. Як тріска і тунець».

— Дякую, Сусанно Він із Ґрінсборо! — промовила Мей і «цвіркнула» інформацію своїм фоловерам. — А тепер подивимося, чи зможемо знайти татуся цих численних малят. Мабуть, ви знаєте, що в морських коників мальків виношує самець. Сотні дитяток, яких ви бачите, народилися відразу, щойно їхній татусь сюди прибув. А де ж він? Мей обійшла акваріум і невдовзі його знайшла, завбільшки з руку, заліг на самісіньке дно, притулившись до скла. — Думаю, він ховається, — зауважила Мей, — і, здається, навіть не підозрює, що ми — по інший бік скла, і нам усе видно.

Поглянула на зап’ястя і трохи поправила камеру, щоб глядачі краще роздивилися тендітну рибку. Морський коник згорнувся клубочком, спиною до Мей, мав виснажений і соромливий вигляд. Притулилася обличчям і об’єктивом до скла, так близько до нього, що бачила крихітні хмаринки у розумних очах, неймовірні веснянки на вишуканому писочку. Дивовижне створіння, препоганий плавець, збудований, як китайський ліхтарик, і геть беззахисний. На її зап’ясті з’явився «цвірк» із винятково високим рейтингом. «Круасан тваринного світу», — йшлося в ньому, і Мей зачитала це вголос. Попри тендітність, коникові вдалося розмножитися, дати життя понад сотні схожих на себе особин, натомість восьминіг і акула лише металися по периметру своїх акваріумів і жерли. А цьому ні до чого не