Борис Крумов - Варіант №1. На альпійській верховині

class="book">Великов більше не розпитував, зате вже наступного ранку Кларк викликав до себе Анастаса Тодоринова.
ТОЙ, ХТО ПІДНЯВ МЕЧ…

— Пане Тодоринов, — заговорив Кларк удавано спокійним тоном, але в його голосі я вловив приховане напруження, — чи знайомі ви з тою людиною, що нібито займає в Болгарії якусь відповідальну посаду, а зараз оце висиджує цілі дні в корчмах і наче має намір розпрощатися зі своєю батьківщиною?

Я замислився і сказав, що бачив їй

— Говорили з цим чоловіком?

— Ні. Мені здалося, що він взагалі виглядає трохи божевільним.

— А ви не припускаєте, що так може виглядати людина творча, ну, скажімо, винахідник, яка до того ж вирішує фатальне для свого життя питання? Мені, кажу, відомо, що він готовий залишити Болгарію, але ще не вирішив остаточно. Він тут уже десять днів, а ми розвісили вуха… Навіть не знаємо, хто такий, — невдоволено закінчив Кларк.

— Те, що ми не помітили його, справді, погано, але, може, ще не пізно.

— Це залежить од вас. І прошу тільки без галасу!

Я пообіцяв, що поспішу, і справді за годину був уже в кафе, але… запізнився. Незнайомий більше ніде не з'являвся. Єдиною людиною серед емігрантів, хто довідався, що якийсь далеко не рядовий болгарин хоче покинути вітчизну, був Великов.

Цей маленький хід, який ми з Наском придумали в Парижі, відкрив нам таємницю Великова. Бо все-таки Кларк довідався про наміри незвичайного відвідувача не від абикого, а саме від Великова.

А це означає багато, дуже багато!

Крім того, ми одержали додатково відомості про нього, Великова тобто, значно докладніші за попередні. Для нас у них було важливо те, що в Болгарії майже на всіх зборах, навіть коли й не було особливої потреби, він гаряче висловлювався за підтримку пропозицій начальства. Взагалі удавав з себе святішого за папу римського. Зовсім несподівано заприятелював з якимсь керівним діячем, вельми розхвалював досі не визнаного вченого педагога.

Колись його засікли на зустрічі із співробітником американського посольства. Але розмова відбулась на такому людному місці, що наші люди не надали їй особливого значення.

У квартирі Великова виявились такі меблі і взагалі такі речі, що їх він на свою скромну платню придбати не міг. А сама квартира, яку він збудував, була записана на ім'я його небоги. Досить красномовні дрібнички, але, на жаль, ми довідалися про них надто пізно. їх цілком досить, щоб тепер без жодних вагань скласти точне уявлення про цього пана.

Коли і як Великова завербували американці, зараз важко сказати, та це вже не так і важливо. Все робилось із дальнім прицілом: агента з Софійського університету тримати в резерві не менше кількох років або ж коли й вдаватися до його послуг, то зовсім рідко, тільки б не урвати зв'язку. Той факт, що наші люди не помітили нічого підозрілого навколо нього, свідчить: йому не загрожувала ніяка небезпека, яка могла б примусити залишити вітчизну. Можливо, він сам себе налякав і захотів утекти з Болгарії, вирішивши, що деінде він житиме спокійніше, не чекаючи кожної хвилини викриття й арешту.

Його бажання залишити Болгарію якраз збіглося з інтересами американців. їм був потрібен надійний чоловік, щоб перевірити деяких болгар навколо себе.

Тепер і випадок з машиною може мати тільки одне пояснення.

Замах був спланований так, аби я став його свідком, припустив, що це погроза од місцевої поліції чи американської розвідки. Адже Великов погрожував, що розворушить їхню брудну білизну, — от вони й намірились ліквідувати його, поки він не заговорив.

Коли ж я зв'язаний з болгарською розвідкою, то подумаю, що він може бути корисний нам, й одразу встановлю з ним зв'язок, аби дещо витягнути з нього й, можливо, завербувати. У такий спосіб він завоює моє довір'я і з'ясує, чи маю я зв'язки з болгарами, — а саме це Кларк і його помічники хотіли з'ясувати. І заради чого робили таємний обшук у моїй квартирі.

Всебічна перевірка за допомогою нового агента, викликаного з Болгарії спеціально для цієї операції (а може, й не викликаного), його бажання утекти з батьківщини й плани американців щодо перевірки своїх співробітників — усе це добре збігається.

Перевірка, щоб вирішити, в кого всадити кулю.

Річ у тім, що мені не хочеться вмирати. Ані так, ані так. Уже не раз дуло пістолета холодило мені спину, і я не раз переконувався, що в такому разі найкращим захистом є напад. Навіть більше, за подібних обставин моя сіра речовина — слава богу! — починає працювати активніше, ніж будь-коли, і я задоволений її активністю й винахідливістю. Дай боже, щоб і цього разу не підвела!

Отже, хай загине від кулі той, хто цілиться в мене!

Я передав для опублікування лише деякі факти про діяльність служби полковника Кларка. Американці ж фінансують десятки організацій у Європі (принаймні я знаю стільки), які відкрито чи таємно, усіма можливими засобами працюють проти соціалістичних країн, у тому числі й проти Болгарії. Розповів лише про останні внески двом із цих організацій. І все! Не я погрожую пістолетом, не представник нашої розвідки займається шантажем.

А коли так — хто підняв меч, од меча й загине!

Можливо, це надто патетичний висновок, та для мене нема іншого виходу. Бо хіба знайдеться людина, яка сама кладе голову на плаху й спокійно чекає удару сокири?

ЗНИКЛИЙ БОЛГАРИН

Уже після перших перевірок, переконавшись, що той, хто допоміг остаточно викрити Великова, зник, я пішов до Кларка. Згідно з вказівкою — «без галасу», — я не говорив