Микола Смоленчук - Смутна доба

Вони наче змовились — під обід, заганяючи коня, прискакав до Чубівки Ілляш, а під вечір з'явилися в садибі на рівчаку і Левко з Отрошем.

Щаслива Текля ніг під собою не чула, останніх курей порізала.

Тільки в кінці вечері сказала:

— Зумисне не говорила, бо не поїсте. У Чигирин вам треба. Приїздив якийсь, казав, що маєте знайти мого Карпа. На хуторі сотника Михайла Хмельницького...

Козаки поскакали на Чигирин.

Перед зміною залоги[181] на пониззі Дніпра Чигирин завжди переповнений реєстровим козацтвом. Їдуть туди, до місця збору, звідусіль: від Трехтемирова до Умані.

Левкові та його товаришам повезло — їхньої появи ніхто не помітив. Із Замкової гори дивилися на містечко похмурі кам'яні громаддя; між козаків, котрі заповнили замок, бігав заклопотаний каштелян, йому належало відправити вглиб степу реєстрову залогу. Йшли розмови, що на Дніпрі перед порогами теж зведуть фортецю проти січовиків.

— Не вийде у них шляхти.

— Збудувати можуть, та чи довго вона стоятиме?!

У тому вавилоні троє київських козаків могли жити довго, коли б не нагальна справа. Як добре, що Розтопча попередив, де його шукати!

До Суботова трохи більше десятка верст, а там згори — і ну барабанити у ворота.

— Не глухі! — добродушно вилаявся двірник, здіймаючи внутрішню колодку.

— Мав бути у вас заїжджий майстер, Розтопча. Он він, легкий на спомин.

Двірник забрав коней і повів під навіс, тут звикли, щодо підстарости вічно хтось приїздить. Його на хуторі не виявилось, теж мав клопоти з відправкою залоги до дніпровських порогів.

Ілляш ще раз пересвідчився, як мудро учинив гетьман, що дав загад іти з Січі після морського походу кінно. Якраз наскочили б на королівську залогу!

Левко слухав розповідь Карпа про чутинський маєток Гирика.

— Не страшно, що вона за семи запорами. Головне — жива-здорова, і ми знаємо, де вона знаходиться.

Карпо не розділяв його оптимізму — знати, де сховали дівчину, цього ще замало. У руках каштеляна військо усього покордоння. Та й обережний він після двох втеч дівчини.

— Тарануха радив мені звернутись до пана Хмельницького. Дуже хвалив підстаросту, вони, виявляється, давні знайомі.

На тому й порішили.

Хмельницький повернувся, коли уже споночіло, але козаків прийняв одразу, навіть не повечерявши. Знаходився він на самій чоловічій порі, хоч тягар обов'язків уже поорав його чоло.

— Не заздрю вам — то горішок! Наслухані ми, чигиринці, про наречену пана Гирика. І весілля уже оголошене — одразу після відходу залоги.

Козаки мовчали, слухали досвідченішого, до того ж людину, котра знала місцеве становище.

— Нелегко буде викрасти вашу дівчину, але спробуємо. Це навіть цікаво...

Підстароста аж руки потер від задоволення, мабуть, недолюблював каштеляна.

В один із літніх вечорів невелика козацька чата покинула суботівський хутір, направляючись вглиб Чутинського лісу. Опустилися на тясминське пониззя і розтанули в темряві.

Сигизмунд знаходився у скрутному становищі. Незадоволена шляхта, склавши велике військо, підняла рокош, звинувативши короля у прагненні до необмеженої влади, порушенні державних законів, відсутності правосуддя та фінансовій кризі. Назрівала міжусобиця.

Цим скористались українські магнати — вирішили відновити древні православні права, порушені введенням унії. Можновладці Волині, з'єднавшись з київськими магнатами на з'їзді під Сандомиром вирішили поставити умови королеві, щоб унія була знищена, а єпископи, котрі прийняли унію, були позбавлені ієрархічних прав і церковних маєтків, щоб влада церковна надавалася лише православним повільному вибору їхніх дворян.

Король, наляканий рокошем, пообіцяв, що православні не будуть піддаватись переслідуванням за свою віру. Але відступників духовного сану він не позбавив та зберіг їхні маєтності.