Автор невідомий - Українські традиції

А ліс каже: не прийму, А звір каже: вижену… Ходім, сестро, горою, Розсіймося травою: Будуть люди зілля брати, Сестру з братом споминати, — Я зацвіту жовтий цвіт, Ти зацвітеш синій цвіт, Буде слава на ввесь світ…

Звичай плести вінки й прикрашуватися ними, – це загальноіндоевропейський весняний звичай, а в нас він іде ще з доісторичного часу. Вінок з квітів, особливо червоних, це символ дівочої чистоти та дівування.

Лобода – символ нужди та вбогости, пор. приповідки: Ото ласа їда, – з часником лобода. Або: Зроби хату з лободи, до чужої не веди.

На привернення любові є багато різного зілля, напр.: розмай зілля, терлич і ін. У О. Кобилянської на любов часто вживаються матриґуни («Земля»).[205]

Деякі зілля, коли їх носити при собі зашитими в сорочку чи в що інше, бережуть від злої сили. А часник від цього завжди охороняє. О. Кобилянська («Земля») розповідає: «Він боявся сили деякого зілля, яке, замовлене лихими словами й підкинене під яку річ або під товарину або й вулій, могло довести до великого нещастя, а не раз до смерті».

Зілля дзвінець розростається на пустій землі, його дуже мало, і воно має есхатологічне значення: Як зародить дзвінець, буде світу кінець.

Є й нечисті зілля. В чортополоху сидить нечистий, і він полохає людей, як чорт. Нечиста сила водиться також у будяках та кропиві. Чарівниць та упирів палили в давнину на терновому вогні.

Часник охороняє проти чарів та вроків, і взагалі проти злої сили. Це талісман, що хоронить людину проти всякого лиха та пошестей, особливо ж проти гадюк. Часник уживається і в ритуалі, напр. його вплітають до коси молодої перед Вінчанням.

Стародавня пошана до зілля, створеного на користь людям і що може дати здоров'я, сильно відбилася і в церковному Требнику, і Церква освячує зілля (й плоди) на Маковея, на Спаса і на першу Пречисту. В Требнику вміщені й окремі дуже давні Молитви: 1. Єже освятити какое либо благовонное зеліє, 2. На Благословеніє рути і прочих зелій ядомих, і 3. На Благословеніє зелія противу недугом.

В Молитвах цих просимо Господа про всякі зілля, що принесені до Храму: «Благослови і освяти, і рабов Твоїх сих, приемлющих зелія сія с сіменами, от всякія скверни очисти, і доми їх всякого благовонія ісповни, во єже бути сим і всім вірою хранящим я, і кадящимся іми в соблюдете і ізбаву от всяких вражих прилогов і во отгнаніє всякого мечтанія, от дійства діаволя находящого».

«Молимтіся, да от всіх ім кадящихся, кропящихся, на місті своего обиталища содержащих і полагающих є, ядущих, абіє сопротивний тілом і душам рабов Твоїх враг діавол отбіжить, і боліє Твоєму созданію ругатися, і їх возмущати і обідити не дерзнеть».

«Благослови, да кождо, іже ім покажден будеть іли у себе імієть є, враг єму нічесоже вредити возможеть, в немже місті окропиться, здравіє принесеть, і да отступить, і да ужаснеться діавол, і ізбіжить, ніже дерзнеть прочее сія созданія вредити».

Як бачимо, Церква освятила вживання різного зела на лікування людини, і тим забрала це з рук волхвів і інших чарівників, що в давнину тримали зіллярство в своїх руках, і тим тримало людей біля себе.

Як знаємо, в давнину було багато рукописних «Травників» («Гербаріїв) та ін. У Лексиконі 1627 р. Памви Беринди ст. 337, виясняючи слово пружіє – коники, автор подає: «О сем чти Книгу, реченную: Корнукопіє».

Плоди та збіжжя

Багато є різних оповідань і про плоди та збіжжя. Яблуко вважалося символом родючости; як і зілля деякі, є й яблука, що дають людині можність відмолодитися, але дістати їх трудно, бо їх завжди стереже нечиста сила. Жито особливо поважалося як правдивий середник до життя (жито від жити). Воно – символ плодючости і тому часте