Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

СЕРГІЙ (регоче, аж стогне, втирає сльози): «Нащо вам молодим це зайве опромінення…» Ні, я не можу! Помру зо сміху!

В кабінеті лікаря.

СЕРГІЙ (нестримно сміється, віддаючи знімок): Прошу… (переводить подих) Ой-й-й… Потім поясню… (вибух реготу)

Лікар, не звертаючи на це жодної уваги, спокійно прикладає знімок до великого світлого вікна і розглядає його. Темне фото черепа на тлі світлого вікна. Нестримний регіт власника черепа.

ЛІКАР: Запалення нема. Це в тебе нерви. Останнім часом сильно нервувати не доводилось?

СЕРГІЙ (несподівано уриває сміх): А ви як собі думаєте, лікарю?

І раптом — лікар починає реготати! Регоче, як божевільний.

ЛІКАР: Н-не… Н-н-нервувати… (вибух реготу) Н-не до… не дово… дилось… (регоче) Та тут кожнісінького… дня…

Сергій серйозно спостерігає за лікарем, що заходиться зі сміху…

ЛІКАР (схлипує, і, регочучи, виписує папірець): Вам треба… Вам… треба… (переводить подих) Ні, вам конче треба… Вам конче треба до психіатра! (подає Сергію папірець. Продовжує заливатись сміхом)

Білява дама — лікарка-психіатриця — сидить у півтемряві за настільною лампою. Освітлені тільки її пухкі руки: вони зчеплені між собою, лікарка енергійно, нервово крутить великі пальці один навколо одного…

Лампа світить Сергію в обличчя. Як на допиті.

СЕРГІЙ (закінчує свою розповідь): І так весь час… І вдень і вночі, як лава розжарена в голові… (говорить щиро, збиваючись — і бачить не лампу, не білий халат лікарки — а зону, АЕС, розвідки, цифри, цифри, цифри — до нудоти!)

Весь час ці стовпчики рівнів радіації перед очима. А люди в селах! Біля магазину гурт читає листа: «А як там цьоця Лєна, жива вона чи нець?» А тьотя Лена стоїть тут же… Просить: «Поміряйте мені щитовидку…» А що я можу зі своїм приладом зробити? Нічого… А виселені села?..

ЛІКАРКА-ПСИХІАТРИЦЯ: Та ви просто забудьте про це!

І великі пальці її рук — починають шалено крутитись назад.

Сергій закриває за собою двері, повертається йти, — і завмира…

Повз нього коридором урочисто викроковує двома рядами білохалатний ескорт на чолі зі старшою медсестрою — у всіх строгі, як у жерців, обличчя…

Ескорт — навколо ліжка-каталки, на ньому — пластиковий мішок, зав’язаний, як мішок картоплі, білою шворочкою — вузький і д-у-уже довгий…

СЕРГІЙ: Так, Паташон вже тут. Вже — там… Сходив до…

Позирає назад через плече на табличку… «ПСИХОТЕРАПЕВТ».

В своєму кабінетику лікар пише щось у картку. Над ним схилилась старша медсестра, явно до нього небайдужа.

ЛІКАР: Колоти будемо як звичайно… І пити — додатково таблетки. По 20 тисяч Є…

СТАРША МЕДСЕСТРА (воркітливо): У нас тільки по 10 тисяч Є…

ЛІКАР (ласкаво, спокійно, зберігаючи дистанцію): Ну, годі по дві… Якщо треба — збільшимо дозу…

В убогій лікарняній постелі Сергію роблять укол. Обличчя пітніє. Жар. Він засинає…

П’єр Елмс за письмовим столом. Несамовито строчить на друкарській машинці свою нову книгу. Поряд лежить товстелезна купа готових аркушів, на верхньому — назва: «П’єр Елмс. Я І ЧОРНОБИЛЬ».

Не перестаючи друкувати лівою рукою — правою, не дивлячись, тягнеться до полиці… Рука хибить, Елмс стурбовано дивиться на рядок акуратних тек на полиці: «Батьки», «Дідусі та бабусі», «Прадіди-прабабусі», «Дитинство», «Перша любов», «Університет», «Перший секс», «Публікації»…

Фешенебельний будинок зі скла й бетону, сяючи в променях яскравого сонця, піднісся на багато поверхів догори.

Оксана стоїть перед його державними дверима. Поряд вивіска — «ДЕПАРТАМЕНТ ДОПОМОГИ». Зітхає полегшено: тут їй нарешті допоможуть…

У сяючому мармуром фойє Оксана розгублено оглядається. Дивиться на колосальну дошку-покажчик на стіні: хто де знаходиться… Зі смаком одягнений молодий охоронник галантно проводить її до дверей ліфта, Оксана по-королівськи киває, дякуючи. Піднімається у швидкісному ліфті разом із співробітниками установи… Всі одягнені вишукано, все блищить…

Сучасно обладнаний офіс. За столом — стомлений респектабельний літній клерк.

ОКСАНА: Добрий день. Я — евакуйована із зони…

КЛЕРК