Інна Роміч - Любов у спадок

Раптом із далекої галереї почулися верескливі звуки скрипки. Невдовзі до зали поважно вступили музики. Незабаром почнуться танці! Еріка трохи збадьорилася. Виходить, зараз почнеться найцікавіше! Вона рішуче спустилася зі сходів і ступнула в залу. Слід було визнати, що її поява залишилася непоміченою — ніхто вже не роздивлявся навсібіч. У очах Еріки відразу зарябіло від безлічі тартанів найрізноманітніших барв. Господи, як вони тільки розрізняють один одного за візерунком кілта? Це ж просто неможливо.

Вона почала обережно пробиратися до столу — все-таки за час ув'язнення добряче зголодніла. На неї, як і раніше, ніхто не звертав уваги, й це її цілком влаштовувало. Ага, он дядько Дункан у кутку розмовляє із якимось кремезним шотландцем. Глава сімейства Макфергюсів здався їй навіть понурішим, ніж зазвичай. У Еріки склалося таке враження, що вони сварилися. У всякому разі, дядько мав доволі стурбований вигляд. Цікаво, чого б це?

Але відразу думки про дядечка вилетіли в неї з голови — у іншому кінці зали вона побачила Річарда. Її серце пропустило один удар, а по тому застукотіло частіше. Що їй робити? Підійти, заговорити з ним, чи не звертати уваги? Ах, якби він її зараз помітив! Вона вже майже зважилася підійти, як раптом посеред зали виник якийсь рух.

— Чому не грає музика? Грайте ж бо, музики! — громовим голосом зажадав хтось не дуже тверезий.

— Танці, танці, давайте починати танці! — підхопили інші.

Слуги кинулися зсовувати столи, й увага Еріки зосередилося на частуванні. Вона ледь встигла схопити шматок пирога з крайнього столу та заходилася пожадливо запихати смачне тісто до рота. Річард нікуди не подінеться, тим більше, що він навіть не помітив її. Все-таки дуже кривдно, коли на тобі нова сукня, а тебе не помічають…

Юрба тим часом ринула на звільнений від столів простір, утворюючи гомінке коло. Худий скрипаль ніжно торкнувся смичком до струн, видобуваючи з інструмента протягливу врочисту мелодію. До нього приєднався ріжок, пролунали гугняві звуки волинки, й музика вільно полилася залою.

За традицією, першою парою вийшли господар і господиня дому. Дункан Макфергюс вивів у центр зали леді Маргарет, розпашілу від задоволення; на коротку мить вона знову стала гарненькою. Дункан уклонився дружині, вона присіла перед ним у реверансі, й він повів її по колу, починаючи перший церемонний танець. Леді Маргарет пливла залою з опущеними очима, лише час від часу лукаво посміхаючись. Еріка мимоволі замилувалася тим, як легко і з якою гідністю рухається тітонька.

Скрипалі піддали жару, й музика заграла вдвічі швидше. Леді Маргарет і сер Дункан теж піддали, їхні рухи стали рвучкими, вони танцювали вже щосили. Зненацька в коло ввірвався дебелий шотландець, міцно тримаючи свою верескливу дружину за стан. Товариство вибухнуло привітальними вигуками, підбадьорюючи нових танцюристів. Музика мчала залою, дедалі нові пари приєднувалися до танцю. Миготіли яскраві спідниці, чулися сміх і жіночий вереск… Еріка жадібно спостерігала за стрімким танком. Її ноги самі ладні були затанцювати, й вона мимоволі виробляла на місці якісь мудрі па…

Дівчина витягла шию, намагаючись нагледіти в юрбі гостей Річарда. Ну повинен же він нарешті її помітити? Щойно був десь тут, і ось будь ласка — зник. Танок скінчився, а шотландця досі не було видно. Що за звичка загадково зникати? Вона вже почала гніватися на Діка Далхаузі. Де можна ховатися, справді?

— Еріко! — вивів її зі стану глибокої замисленості голос тітоньки. Дівчина неохоче озирнулася й побачила, що Маргарет, і досі сяючи, навіщось підкликає її жестом. Еріка подумала, що ніколи ще не бачила її такою. Тітка Мег наче помолодшала на десять років.

Поряд із нею стояв міцний чорнявий юнак, одягнений у кольори клану Макфергюсів, із блискучими золотими шпорами на новеньких шкіряних чобітках. Еріка ледь не пирснула, коли це побачила. До чого ж дивно бачити гордовиті атрибути лицарства на голих ногах шотландця, одягненого в святковий кілт! Вона уважніше придивилася до хлопця, що стояв поряд із її родичкою… Та це ж той самий злостивий красунчик, який глузував із неї вранці, коли бідолашну мало не затоптали конем на подвір'ї замку! Еріці відразу схотілося непомітно вшитися. Але Маргарет наполегливо махала до неї рукою, і не було куди подітися — довелось підійти.

— Познайомся, Роберте, — церемонно звернулася Маргарет до свого сина, — це твоя кузина Еріка. Пам'ятаєш, я розповідала тобі про неї?

Хлопець розгубився, але тільки на мить. Самовладання швидко повернулося до нього, і він уклонився й навіть розплився в посмішці, котра здалася дівчині глузливою. Він мав гарні чорні очі, обрамлені пухнастими віями, але вираз обличчя здався їй якимось надто солодкавим. Еріка мовчала, тужно дивилась у підлогу.

— Ми, здається, вже зустрічалися? — галантно звернувся до неї молодий Макфергюс. — Не знав, що в мене є така чарівна кузина. Ніколи не вгадаєш, що за несподіванка чекає на тебе вдома.

Він оглянув її, оцінюючи, й вирішив про себе, що на дівчисько варто звернути увагу. А непогана кузина… Це ж треба, тоді на подвір'ї вона казала правду — таки не служниця. Зараз, дивлячись на її гарненьке личко й милу сукню, в цьому ніхто не засумнівався б. Ну що ж, чудово… Роберт подумки потер руки. Він був великим шанувальником гарненьких жінок. Шкода, в Шотландії не часто зустрінеш таку красу. Схоже, вона сама не усвідомлює, наскільки вродлива! Це чудове руде волосся, великі зелені очі, прозорі, мов вода у весняному струмку, чарівне ластовиннячко на косі, яке тільки прикрашає її та додає привабливості. Тонкий стан ще не розвинений, але вже пружно випнуті маленькі груди, трохи різкуваті манери… Ні, вочевидь, у цих англійках щось є. Еріка відчула його погляд, і собі похмуро глянула. Теж мені, куртуазний кавалер… Вона згадала, як паскудно він говорив із нею тоді, на подвір'ї, та постаралася здатись якомога байдужішою. Тітонька Маргарет осудливо похитала головою.

— Ну, не бентеж її, Роберте. Вона зовсім засоромилася, бачиш, не