Інна Роміч - Любов у спадок

повз Джона, і той аж свиснув. Вельзевулів потрух! Емблема клану Дугласів! Ось тобі й везіння. Там, де з'являється Вільям Дуглас, іншим шукати нема чого. Зрозуміло, що його люди приїхали в Бархед не ель пити. Виходить, лицар із Лідденсдейла теж пронюхав, що в замку Макфергюсів з'явилася нова мешканка…

Кмітливість не раз ставала Ноллісу в пригоді, тож належало заспокоїтися й поворушити мізками. Отже, Дуглас шукає Еріку Тейндел, щоб раз і назавжди поквитатися зі своїм заклятим ворогом — Родеріком Персі. Тобто, іншими словами, цюкнути дівчисько він хоче, так? Нолліс замислено пошкріб плішину на тім'ї. А що зробив би він сам, Джон Нолліс, якби попався йому в руки такий ласий шматочок? Це ж не просто руде дівчисько, яких у Англії сотні на ярд — це ходяче графство Нортумберленд. Подумати тільки, живе отака плюгавка й не відає, що вона — спадкоємиця величезних багатств… Відповідь напрошується сама. Та він порошини з неї сам здуватиме! Звичайно, король Едуард не дозволить своєму лютому ворогові стати графом Нортумберлендським. Та тільки навряд чи Дуглас сам цього не розуміє. Для нього це лише готовий привід розв'язати війну проти ненависних англійців. І привід законний: війна за спадщину нещасної сирітки! Тепер король Іоанн[40] не зможе відмовити своєму союзнику.

Джона пересмикнуло. Якщо всі думають так, як він, то йому в Англії справді нема чого робити. Сер Джеффрі повісить його на першому ж сучку й виправдань не вислуховуватиме.

— Дідько вас забирай, — крізь зуби прошепотів Нолліс.

Він навіть не був упевнений, кого з двох ненавидить більше: Дугласа, чи дівчисько. Він підхопився на рівні. Єдина була в нього рада: викликати своїх людей і викрасти Еріку в Дугласа. Яким би не здавався цей план божевільним — іншого не було. Навряд чи сер Вільям власною персоною з'явиться по дівчисько в Бархед: швидше за все, має важливіші справи. Найвірогідніше, що він пошле невеличкий загін. Скільки потрібно людей, щоб упоратися з одним малим дівчиськом?

Нолліс прикинув дещо й задоволено клацнув пальцями. Дорога тут одна, місцевість він вивчив добре. З ним шестеро вояків, усі ветерани, зброєю володіють чудово. Якщо перехопити шотландців біля озера й напасти раптово, можна сподіватися на успіх. Розстріляти всіх із луків, та й по всьому… Джон закинув на спину вузол і швидко покрокував лісом. Залишалося сподіватись, що ця руда бестія нікуди не подінеться з-під теплого крила своїх родичів до його повернення.

* * *

Еріка здивовано втупилася в двері. Що сталося? Для певності смикнула ще, потім ще раз… Той самий результат. Міцні двері, збиті з доброго дуба, що зростав на скелях, навіть не ворухнулася.

Хтось замкнув її на засувку, поки вона тут милувалася собою в новій сукні!

— Агов, що за дурнуваті жарти? — закричала дівчина. — Відчиняйте!

Ззовні почулося тоненьке хихотіння, й Еріка похолола. Мері! Звичайно, вона, хто ж іще?

— Слухай-но, ти за це поплатишся, — голосно сказала вона.

— Ти мені погрожуєш? — крізь двері долинув млосний голос двоюрідної сестрички, й Еріка від люті мало не прикусила язика. Зважаючи на все, її погроза нітрохи не налякала Мері.

— Сидітимеш тут, поки тебе не випустять, — зловтішно повідомила їй шкідлива дівиця. — А до вечора сюди навряд чи хтось прийде. Я потім тобі розповім, як було весело. Бувай!

Вона знову захихотіла, й Еріка з відчаєм почула, як її кроки віддаляються коридором.

— Я тобі вуха відірву, довгокоса, — пообіцяла вона, приклавши руки до дверей. — Тільки попадися мені!

Бідолашка стримала порив щосили вдарити ногою в двері, знесилено притулилася до одвірка. Все одно дарма — її ніхто тут не почує, а Мері тільки зайвий раз потішиться.

— Щоб ти лопнула! — погрозилася вона кулаком у повітря. — У, зміюка!

Гаразд, але що тепер робити? Еріка тужно обвела поглядом свою малу кімнатку, яку знала вздовж і впоперек. На жаль, якщо двері замкнено ззовні, втекти звідси практично неможливо. Хіба що крізь віконце, яке виходило просто на зовнішню стіну вежі. Але, на жаль, крила в неї ще не виросли, а стрибати у висохлий рів із висоти двадцяти ярдів вона не збиралася.

Авжеж, Мері обрала чудовий спосіб їй помститись. Ось і покарання за те, що лаялася у Світлу Христову неділю. Казав же їй батько Годвін — треба з повагою ставитися до великих Божих свят, намагатися не грішити… Вона похмуро підперла голову кулаками, уявляючи, що відбувається внизу. Зараз уже, напевне, всі гості зібралися в каплиці. Ошатні, врочисті, слухають вони проповідь священика, а Еріка сидить тут, як найостанніша в світі грішниця.

— Це несправедливо! — голосно сказала вона самій собі.

Дівчина згорнулася калачиком, заплющила очі й постаралася заспокоїтись. Хто-небудь помітить її відсутність, прийде та відчинить двері, спробувала втішити себе Еріка. Не може бути, щоб усі чисто про неї забули…

* * *

Дженет випустила її тільки перед вечором. Служниця зійшла нагору по свіжі рушники для святкового столу й почула, як хтось тарабанить у двері. Еріка до того часу вже перестала сподіватися, що хтось її почує, і стукала швидше з відчаю.

— Боже мій, панянко, що ж це таке? Чому це ви тут сидите, коли свято вже закінчується?! — сплеснула руками служниця, коли з кімнати з'явилася скуйовджена дівчина.

Еріка не промовила й слова, а мерщій помчала до зали. Та коли вона спустилася вниз, там усе було так, як і буває наприкінці свята. Веселі гості перепилися, частування з'їдено… Еріка ледь не розплакалася. Невже вона