Іванна Боразан - Ігри долі

Це було брутальне злиття. Несподіванка, що додавала ще більше пікантності і була вдалим завершенням обговорення їхнього підступного плану.

А план полягав ось у чому: не оголошувати нікому про «воскресіння» Анни Харт, а втершись їй в довіру, відправити на острови, так би мовити на відпочинок. Але ті острови такі небезпечні. Від нещасного випадку ніхто не застрахований. А уже покійну людину, хто буде шукати!

Аня Харт не може знайти собі місця. Якийсь душевний неспокій мучив її цілу ніч. Страшні сни раз у раз змінювали один одного. Тому на ранок вона виглядала втомленою і знервованою. Підлила вогонь у її поганий настрій ще й поява у домі Тані.

«Я думала, що вона не посміє уже тут з’являтися, хоча б поки я тут, а у цієї дівчини не виявилося ні стиду, ні совісті. Подивимось, що вони задумали. Нік уже кілька днів ходить задоволений, як кіт, який наївся сметани. Схоже, мій неспокій недаремний». Думала Аня, стоячи на сходах і дивлячись, як Таня нахабно пройшла повз, навіть не удостоївшись на неї глянути.

Зачинилися двері кабінету. Сам-на-сам залишилися за дверима Нік і Таня. Дівчина вийняла із сумки авіаквиток і вручила шефу. Той розгорнув його і пройшовся очима по ньому.

— Усе добре, — промовив він. — Але як вона перетне кордон. Її ім’я засвітиться, що тоді?

— Не панікуй завчасно. Все продумано, все сплановано. Я зареєструвала квиток на ім’я Анни Коваленко.

— А як паспортні дані будуть перевірятися? Що буде?

— Будуть! Обов’язково будуть! — стверджувалала Таня.

Ніколас стояв, не розуміючи, до чого вона хилить і як вдасться реалізувати подорож.

— Ти що, зробила фальшиві документи? — нарешті запитав Нік, дійшовши більш-менш логічного висновку.

— Не мели дурниць. Ти що, хочеш, щоб її посадили, а заодно і нас. Ні, я придумала краще: я зв’язалася з авіакомпанією і наплела їм таку історію, що жіночі романи відпочивають. Я назвалася найкращою подругою Ані і розказала їм дуже слізну історію, що моя подруга розлучається з чоловіком, який її зраджував, у неї дуже сильна депресія. Щоб якось розрадити її, я вирішила подарувати подорож на острів Балі. Але зареєструвати квиток потрібно на її дівоче прізвище, бо почуте щось, що хоч трохи пов’язане з колишнім чоловіком, викликає шквал негативних емоцій. Вони з поняттям увійшли в ситуацію (там була жіночка, яка теж недавно розлучилася і вважає всіх чоловіків гадами і одобрила поїздку подальше від такого козла) і зробили виняток для нас. Але для достовірності даних я пред’явила їм паспорт Ані і знаєш, що я побачила там, просто не повіриш. Вона не захотіла міняти своє прізвище на твоє, а до свого добавила твоє. Вийшло подвійне прізвище. Але ж про це ніхто не знає. Ой, бачу і ти не знав.

— Я до неї в паспорт не заглядав, у мене були справи поважливіші.

— Для тебе і для всіх вона була Анною Харт. Це просто подарунок долі. — Таня просто розквітла. — Ось чому полетить на Балі Анна Коваленко-Харт, а не просто Анна Харт. Та я думаю перевіряти ніхто не буде. Вона ж мертва. Ти зі мною згідний?

Ніколас слухав і не вірив своїм вухам. Перед ним стояла вродлива, розумна, сексуальна дівчина, яка зараз відкрила йому ще й інші свої якості: підступність і мудрість, а ще бажання досягти того, чого бажаєш. Ось яка жінка потрібна йому. Жінка, з якою не пропадеш і досягнеш неймовірних вершин. І як добре, що вона на його боці, інакше йому б дуже не пощастило, особливо, якби вони були по обидва боки барикад.

Не витримавши спокуси, Ніколас Харт хотів поцілувати свою помічницю, але та зробила зупиняючий жест.

— Не забувай, де ми знаходимося, — сказала вона.

Ніколас відійшов від неї. Сів у крісло і звелів покликати Аню.

— Ти думаєш, що це хороша ідея моєї присутності тут? — запитала Таня.

— Звичайно, вона ж нічого не знає. Для неї ти просто моя помічниця.

Останні слова почула Аня, яка уже привідкрила двері кабінету і усміхнулася сама до себе.

Увійшла і подивилася то на Ніка, то на Таню. Обоє наіграно посміхалися.

«Які ж вони жалюгідні у своємі незнанні й невігластві. Думають одне, а вийде зовсім інше. Я зітру з їхніх обличь цю гримасу переможців», — думала Аня.

— Ти мене кликав? — запитала вона.

— Так! Так! Сідай, — жестом показав на крісло навпроти його. Аня сіла. — У мене для тебе сюрприз, — збуджено продовжував Нік.

— Сюрприз? — з тонкою іронією в голосі запитала дівчина.

— Ага, сюрприз, — утончив Харт.

— Ти знаєш, я щось не дуже люблю сюрпризи, — промовила дівчина, встаючи з крісла, намагаючись покинути кімнату.

Нік з Танею обмінялися поглядами. В обох читалося нерозуміння. Не такого вони чекали.

— Стій! Зачекай! Дослухай, хоча б у чому суть, а потім вирішиш, хочеш ти цього чи ні, — сказа Нік.

— Гаразд, — погодилася Аня. — Говори.

— Якщо мені пам'ять не зраджує, то у нас не було медового місяця. Тому я вирішив тепер надолужити втрачене.

Таня сверліла Ніка очима. Про таке вони не домовлялися.

— Ні, пам'ять тобі не зраджує. Але хто тобі сказав, що я хочу з тобою поїхати в медовий місяць?

Ніколас знову обмінявся поглядом з Танею, що не пройшло не поміченим Анною. І те, що вона побачила додало їй впевненості у своїх діях.

Тон, яким говорила Аня був впевненим, навіть чимось насмішкуватим. Тому Ніколас зі своєю пасією збентежено і у розпачі подивилися один на одного. Обоє шукали підтримки, але ні той, ні та не чекали на такий поворот подій, тому розгублено чекали, що буде далі.