Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

Стара зареготала.

— Не будь заздрісним. Чаклунство краще, еге? Я цього ніколи не заперечувала. Дивися, якого доброго амулета написав мені святий сьогодні вранці.

— Тільки невігласи заперечують, — загудів із темряви глухий, низький голос, і якась постать наблизилася і присіла навпочіпки, — тільки невігласи заперечують цінність амулетів. Тільки невігласи заперечують цінність ліків.

— Пацюк знайшов шматочок куркуми і каже: «Я відкрию бакалію», — парирував Кім.

Битва вже спалахнула, і вони помітили, що стара завмерла від зосередження.

— Син жерця знає ім’я своєї няньки і трьох богів, а каже: «Слухайте мене, а то я вас проклену від імені трьох мільйонів Великих». — Вочевидь, цей невидимий мав дві-три стріли у сагайдаку. Він продовжив. — Я лише навчаю абетки. Всієї мудрості я навчився у сагибів.

— Сагиби ніколи не старіють. Вони танцюють і бавляться, наче малі діти, а самі вже дідусі. Міцна порода, — пропищав голос із паланкіна.

— Я маю також ліки, що розганяють кров у голові палким і гнівливим людям. Сенну, добре скомпоновану, коли місяць був у належному Домі. Маю жовтий порошок… арплану з Китаю, що омолоджує чоловіка і дивує його родину. Шафран із Кашміру і найкращий салеп[169] із Кабула. Багато людей померли перш, ніж…

— Отут я щиро вірю, — встряв Кім.

— …ніж вони дізналися про цінність моїх ліків. Своїм недужим я даю не чорнило, яким написано амулет, а гарячі й бурхливі ліки, які переходять на людину і воюють зі злом.

— І то дуже люто воюють, — зітхнула стара пані.

Голос затягнув довжезну історію нещасть і банкрутства, пересипану численними зверненнями до уряду.

— Якби не моя доля, котра всьому вадить, то я служив би урядові. Я здобув ступінь у славетній школі в Калькутті, де, можливо, буде навчатися і син цього дому.

— Таки буде навчатися. Якщо вишкребок нашого сусіда зміг за кілька років отримати П.М. [Перший у Мистецтві — вона вимовила англійське словосполучення, яке чула багато разів], то чом би й набагато розумнішим дітям, як той, якого я знаю, не здобути нагород у багатій Калькутті.

— Ніколи, — мовив голос, — я не бачив такої дитини! Він народився у сприятливий час і, якщо ті кольки на лихо не перейдуть у чорну холеру, яка може згубити його, мов голубочка, то йому судилося довге життя, якому можна позаздрити.

— Гай-май! — відповіла стара. — Розхвалювати дитину — на біду, а то я б тільки й слухала. Одначе заднє подвір’я у нас без охорони, а навіть у цьому м’якому повітрі люди бувають такими чоловіками й жінками, як то знаємо… Батько дитини зараз далеко, а я мушу бути човкедаром [сторожем] у своєму немолодому віці. Гайд! Гайд! Піднімайте паланкін. Знахар із молодим жерцем нехай самі вирішують, що помічніше — чари чи ліки. Га! Негідники, принесіть тютюну гостям, а я… вирушу в обхід садиби!

Паланкін хутко погойдався геть у супроводі палахкотливих смолоскипів і зграї собак. Двадцять сіл довкола знали сагибу, її вади, її язик і її щедру доброчинність. Двадцять сіл дурили її за незапам’ятним звичаєм, але жодна людина за будь-які дари небес не додумалася б красти або грабувати на підвладній сагибі території. Тим не менше, вона з великою помпою здійснювала свої врочисті обходи, галас від яких було чутно на півдорозі до Массурі.

Кім пом’якшав, як належить авгурові. Знахар і далі сидів навпочіпки й однією ногою дружньо підсунув хлопцеві хукку, Кім смачно вдихнув тютюну. Слухачі чекали продовження їхніх професійних дебатів, а може, й дармових лікарняних порад заодно.

— Обговорювати медичні питання при невігласах — те ж саме, що вчити павича співати, — мовив знахар.

— Справжня ґречність, — відгукнувся Кім, — часто здається неувагою.

Варто зауважити, що ті фрази призначалися справити враження на публіку.

— Агов, у мене тут виразка на нозі, — загукав кухарчук, — гляньте на неї.

— Геть звідси! Забирайся! — відповів знахар. — Чи в цьому домі заведено набридати шанованим гостям? Стовпилися тут, як ті буйволи.

— Якщо сагиба дізнається… — почав Кім.

— Ай! Ай! Ходімте звідси. Вони для нашої хазяйки — наче їжа. Як у її шайтаненяти минуться кольки, то може, і нам, бідним, дозволять…

— Хазяйка годувала твою жінку, як ти у тюрмі сидів за борги. Хто тут проти неї говорить? — старий слуга люто підкрутив свої білі вуса при світлі місяця-молодика. — Я відповідаю за честь цього дому. Ідіть! — і він погнав своїх підлеглих поперед себе.

Знахар зашипів не розтискаючи губ:

— Як ся маєте, пане О’Гара? Я збіса радий вас бачити знову.

Кім стиснув чубук. Будь-де на битому шляху він би цьому, може, й не здивувався б, але тут, у цьому тихому затоні життя, він був не готовий зустріти Гарі-бабу. До того ж він був роздратований тим, що його обдурили.

— Аг-га! Я ж Вам казав у Лакнау — Resurgam[170] — я постану і Ви мене не впізнаєте. На скільки Ви тоді побилися об заклад, га?

Він ліниво жував пару кардамонових зернят, але дихав важко.

— Але навіщо ви сюди прийшли, бабуджі?

— А, ось питання, як казав Шекспір[171]. Я прийшов привітати Вас із Вашою надзвичайно ефе-ективною операцією в Делі. Оа! Сказати Вам, що ми всі Вами пишаємося. Це було ду-уже акуратно і спритно зроблено. Наш спільний друг, він і мій давній приятель. Він бував у збіса вузьких місцях. І ще в кількох побуває. Він мені розповів, а я переповів містерові Ларгану, і він був дуже втішений Вашими швидкими успіхами. Увесь департамент задоволений.

Кім уперше в житті насолоджувався почуттям чистої гордості (яке, поза тим, може бути і справдешньою пасткою) від визнання з боку департаменту і від визнання з боку рівного йому колеги, шанованого серед інших. Ніщо на землі не могло з цим зрівнятися. Але людина Сходу всередині Кіма волала про те, що бабу не їздять хтозна-куди просто так, заради компліментів.

— Розкажи свою історію, бабу, — владно мовив хлопець.

— Оа, то дрібниця. Про-сто я був у Сімлі, коли надійшла телеграма про те, що наш спільний друг казав, буцім заховав, і старий Крейтон… — тут він зиркнув на Кіма, як той сприйме таку зухвалість.

— Полковник-сагиб, — виправив хлопець зі школи святого Ксав’є.

— Так, звісно. Він побачив, що я без діла, і мені довелося їхати у Чітор і знайти того чортового листа. Я не люблю Південь — забагато треба їздити залізницею, але я отримав гарні кошти на дорогу. Га! Га! Я зустрів нашого знайомого у Делі по дорозі назад. Він сидить тих-хесенько зараз і вважає, що вбрання садгу йому саме до речі. Чудово, там я почув